17 серп. 2022
17.08.2022 Практичні поради батькам по підготовці до свят день Прапора, день Незалежності.
17.08.2022 Практичні поради батькам по підготовці до свят день Прапора, день Незалежності.
До Дня Державного Прапора України і Дня Незалежності України
День Незалежності України – особливе свято, воно широко
відзначається не лише на державному рівні, а близьке й дороге
кожній українській родині, кожному громадянину, який любить і
шанує свою землю, свій народ.
Без пафосу говорити про це свято складно – адже за незалежність
і суверенність нашої Вітчизни боролося не одне покоління
українців. У цій боротьбі пролито скільки крові, що від неї річки в
наших широтах могли би стати кольору одного із символів нашої
державності – червоної калини.
Ми знаємо багато імен, овіяних звитяжною славою, знаємо сотні
прізвищ кумирів, які творили нашу історію й культуру і в ім’я
України пожертвували все найдорожчим – своїм життям. Однак
нам ще важко вибрати зі своєї пам’яті тих людей, які жили і
творили вільно, світло і радісно, даруючи нам свої таланти,
звеличуючи своїми здобутками країну. Але такі люди є, і чим
більше їх буде серед нас, тим щасливішими ставатимемо всі ми.
У нашої країни складна історія, ще й переписана пером не
одного імперського історика, але ця історія наша, наших батьків,
попередніх наших поколінь, і вона для нас дорога і безцінна.
Безперечно, проголошення 24 серпня 1991 року Акта про
незалежність України – одна із найяскравіших її сторінок!
Про День Державного Прапора України
На вшанування багатовікової історії українського
державотворення, державної символіки незалежної України та з
метою виховання поваги громадян до державних символів Указом
Президента України від 23 серпня 2004 року № 987 встановлено
День Державного Прапора України, який відзначається щорічно 23
серпня.
Державний Прапор є одним із державних символів країни. Це стяг
правильної геометричної (частіше прямокутної) форми із
спеціальним забарвленням. Кольори прапора відбивають
національні традиції, ідентифікують певну територію.
Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до
християнізації Русі. Майже всі герби міст Київщини й України
обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття
полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького
виробляли з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою
наносили хрест, зорі, зброю, постаті святих.
Утвердження синьо-жовтого поєднання як українських
національних кольорів відбулося під час європейської “весни
народів”. Уперше такий прапор замайорів у червні 1848 року на
міській ратуші Львова. Відтоді полотнища в національних кольорах
використовували під час Шевченківських та інших свят у Галичині,
Буковині та Закарпатті.
На Наддніпрянщині це стало можливим після революції 1905–1907
років. Із падінням царизму ті барви були вже загальновизнаною
українською символікою. 25 березня 1917 року під синьо-жовтими
прапорами відбулася 25-тисячна маніфестація солдатів-українців і
студентської молоді в Петрограді, а 29 березня в Києві під час
Свята свободи українські солдати йшли окремою колоною під
національними прапорами.
“Ціле море людських голів навкруги, – описує “Свято свободи”
Сергій Єфремов. – І розгорнулась поруч безконечна стрічка людей,
що безупинною лавою йшли і йшли протягом цілого дня. Мають
корогви на вітрі, голосно лунають нечуті ще слова, гремить бадьора
мелодія… Ось блакитно-жовті – сонце і небо – українські прапори.
Ось червоні, як гаряча кров, робітницькі знамена. Ось біло-червона
лава польських стягів і нечисленна сила інших”.
31 березня учасники Українських зборів у Чернігові встановили
український прапор і виконали “Ще не вмерла Україна”. 1 квітня в
Києві з ініціативи Центральної Ради відбулася понад 100-тисячна
маніфестація. Тисячі солдат-українців Київського гарнізону несли
синьо-жовті знамена з написами: “Вільна Україна”, “Вічна пам’ять
борцям за волю”, “Війна до перемоги”. У Харкові, Полтаві,
Катеринославі та інших містах України і за її межами відбулися
подібні акції під синьо-жовтими прапорами. 18 травня 1917 року в
Києві розпочав роботу перший Український військовий з’їзд, на
який делегація з Петрограду передала синьо-жовтий прапор із
гаслом на ньому: “Хай живе національно-територіальна автономія”.
Влітку 1917-го під цим прапором вирушав на фронт перший
український підрозділ – полк імені гетьмана Богдана
Хмельницького. Тоді ж частина кораблів Чорноморського флоту
підняла українські прапори. Вперше – на есмінці “Завидний” з
ініціативи керівника української ради корабля Івана Прокоповича.
Офіційно стяг затвердили 27 січня 1918 року в Тимчасовому законі
про флот УНР: “Прапором торговельного флоту визначалося
“полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах”. 29 квітня на
есмінцях і лінкорах, що базувалися у Севастополі, підняли
українські прапори. Флагманський корабель “Георгій
Побідоносець” подав сигнал про підняття стяга над українським
Чорноморським флотом. До Києва та німецького штабу надіслано
відповідні повідомлення. Зокрема, в телеграмі до столиці
Української Держави зазначалося: “Цього числа Севастопольська
фортеця і флот, що перебувають у Севастополі, підняли українські
прапори. Командування обійняв контр-адмірал Саблін”.
За гетьмана Павла Скоропадського на блакитно-жовтій основі
формувалися різні службові штандарти. 16 липня гетьман
затвердив військовий прапор Української Держави. 13 листопада
1918 року Українська Національна Рада у Львові проголосила
державним прапором Західноукраїнської Народної республіки
синьо-жовтий стяг. За УНР Директорії також використовувався
прапор у синьо-жовтих барвах.
Українська військова організація та її наступниця Організація
українських націоналістів також використовували національний
прапор. Скажімо, в листопаді 1928 року до 10-річчя Листопадового
чину у Львові над собором святого Юра українські активісти
вивісили синьо-жовтий стяг із написом “УВО”. На початку 1930-х
років з’явився гімн ОУН зі словами: “Під синьо-жовтим прапором
свободи з’єднаєм весь великий нарід свій”.
4 вересня 1991 року, вже після проголошення незалежності
України, національний синьо-жовтий прапор замайорів над
Верховною Радою України. 28 січня 1992 року Державний Прапор
України затверджений Верховною Радою України. Це стяг із двох
рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із
співвідношенням ширини до довжини 2:3. Державний Прапор як
символ нашої країни є втіленням національної єдності, честі та
гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.
Гасла цьогорічної кампанії
При підготовці та проведенні урочистих, освітніх, інформаційних,
культурно-мистецьких та інших заходів на відзначення 31-ої
річниці Акта проголошення державної незалежності Український
інститут національної пам’яті пропонує використовувати такі гасла
і ключові повідомлення кампанії з відзначення Дня Незалежності
України:
• Незалежність – це ти!
• Україна – це ти!
• Ми різні, але єдині
Можливі додаткові гасла:
• Незалежна країна - вільна людина
• Україна починається з тебе
• 31 рік незалежності. Цінуй свою свободу
• Незалежні, бо вільні духом
• Розвиток країни - відповідальність кожного
Події останніх років засвідчили – Україну творимо всі ми, і
тільки об’єднавшись, ми можемо побудувати міцну, незалежну,
демократичну державу.
Сьогодні ми вклоняємося нашим захисникам, завдяки яким
можемо піднесено святкувати День Незалежності України, і
віримо в справедливість і нашу перемогу.
Шануймося, друзі!
Підтримка батьків та дітей під час війни
Війна привносить у життя багато змін, невизначеності та
непередбачуваних обставин. Типовою реакцію на це є тривога. Вона
характерна і для батьків, і для дітей. Тривала ситуація невизначеності
переростає у нав’язливий тривожний стан, що порушує
функціонування, здатність до усвідомлення та оцінювання
реальності, наслідком якої є зниження якості життя.
Турбота про себе і про дітей у такому стані вкрай важлива. Пояснимо,
чому. Діти відчувають занепокоєння дорослих і починають
сприймати ситуацію невизначеності як загрозу, з якою дорослі не
можуть впоратися. А батьки намагаються приховати свій стан і
заспокоїти таким чином дітей, які помічають невідповідність між
тим, що дорослі говорять, і тим, як своїми почуттями та діями вони
реагують на те, що відбувається.
Почуття тривоги сигналізує людині про потребу усвідомлення
небезпеки і необхідність змін. Однак, коли людина втрачає межу між
реальною та імовірною небезпекою, уявні ситуації змушують її
розглядати найгірші сценарії їхнього розвитку. Тож вкрай важливо
помічати у себе ознаки тривоги та вчасно налагоджувати свій стан.
Пам’ятаймо: стабільний стан батьків — основа стабільного стану
дітей.
Сигнали тривалої тривоги:
● постійне внутрішнє напруження та ускладнене розслаблення;
● порушення сну, жахливі сновидіння;
● постійна м'язова напруга, головний біль, функціональний розлад
кишківника тощо як наслідки переживань, а не ознаки
захворювань тіла;
● надто часте чи надмірне вживання їжі або відмова від неї;
● низька концентрація уваги;
● постійна дратівливість;
● руйнування стосунків;
● занурення в себе;
● очікування небезпек або поразки;
● панічні атаки;
● сприйняття нового як загрози.
Як навчитися керувати своїми станами:
● Прислухайтесь до свого тіла. Відчуйте, де воно розслаблене, а
де — напружене. Глибоко вдихніть, уявляючи, як через подих
сповнюєтесь спокоєм і розслабляєтесь. Через видих мовби
виштовхніть з тіла всю напругу, а з нею і тривогу. Фізичні
вправи для напруження та розслаблення м’язів також нададуть
снаги.
● Знайдіть свою опору. Подумайте, кого з оточення можете
просити про допомогу, яке заняття відвертає вашу увагу, що
заспокоює. Це — ваш ресурс.
● Діти чутливі до станів дорослих. Вони можуть запитувати про
ваші переживання, реагувати на них та заспокоювати вас. Не
приховуйте своїх почуттів і станів. Не кажіть, що все
нормально. Зізнавайтеся в занепокоєнні. Кажіть, що шукаєте
правильні рішення. Запевніть, що неодмінно впораєтеся з
проблемою.
● Допоможуть також добрі звички, режим дня, нові ритуали і
традиції. Це як контроль над власним життям, що формує
відчуття передбачуваності подій і вашу спроможність
сприймати їх відповідно до реалій.
Пильнуйте свої стани і пам’ятайте:
● Зрозуміти, що спричиняє тривогу, — важливо.
● Усвідомити спогади чи думки, що надають захищеності та
розслабляють, — потрібно.
● Сприймати тривогу як реакцію на невизначеність — природно.
● Не знати відповідей на всі питання — нормально.
Як проявляється тривога у дітей?
Виявити у дитини тривожність допоможуть спостереження за
змінами в її поведінкових проявах.
Ознаки тривоги:
● швидка втомлюваність;
● труднощі у зосередженні та концентрації уваги;
● порушення засинання і неспокійний сон;
● втрата апетиту або його посилення;
● вологі або холодні долоні чи ступні;
● постійне занепокоєння чи напруження, поява нових страхів;
● очкування імовірних негативних ситуацій та розмови про них;
● постійний плач чи надмірна плаксивість;
● надмірна прив’язаність до батьків і занепокоєння щодо них,
страх залишатися на самоті;
● нав’язливі дії (часте миття рук, перевірка, чи зачинені двері,
небажання полишати будинок тощо);
● тілесні реакції (сіпання ока, дрижання тіла, інше).
Причини підвищення тривожності у дітей і дії батьків:
1. Постійна тривожність батьків і напружена атмосфера в родині
провокує перейняття дитиною від дорослих нездорової форми
реагування навіть на звичайні події життя. Контролюйте себе!
2. Брак інформації або її невірогідність підвищують тривожність
дитини. Спостерігайте та аналізуйте, що дитина читає, які
передачі дивиться, з ким спілкується, які емоції відчуває. За
потреби розумно обмежуйте її інформаційний
простір. Контролюйте джерела інформації!
3. Авторитарний стиль виховання руйнує здорові стосунки в
родині. Щоб розуміти, як діти інтерпретують події, обговорюйте
їх та доступно пояснюйте все, що відбувається. Відкрийтеся для
спілкування!
4. Як допомогти дитині впоратися з тривогою:
● Обіймайте і приймайте обійми.
● Забезпечте щоденну стабільність дотриманням режиму дня,
традицій, ритуалів. Усі зміни обговорюйте заздалегідь.
● Навчіть дитину за допомогою шумних видихів позбавлятися
напруги. Допоможіть уявити, ніби так вона виштовхує її з тіла.
Доберіть і виконуйте разом вправи на розслаблення.
● Зробіть дозвілля корисним: гуляйте на свіжому повітрі, майте
регулярні фізичні навантаження, організуйте творчу діяльність.
● Довіряйте дитині. Зважайте на її думки. Приймайте поради.
Пояснюйте, на що вона може впливати, а що вирішують лише
дорослі.
● Про те, що ви поруч, можна говорити без обмежень.
● Спілкуйтеся постійно. Обговорюйте все, що робитимете разом і
окремо. Оцінюйте день, що минув. Діліться почуттями.
Плануйте наступний день і майбутнє. Завершуйте розмови
оптимістично.
Коли звертатися до фахівця?
Якщо інтенсивність тривоги не спадає і вам не вдається впорядкувати
ані свій емоційний стан, ані стан дитини, це означає, що є потреба в
отриманні допомоги психолога.
