Комунальний заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №215 Криворізької міської ради
 
Садочок Наш "Струмочок"!Неначе рідний дім.Так добре і затишно,Живеться Нам усім!!!





 

Вчитель інфо Петриківка юнисеф

Практичний психолог

Практичний психолог вітає вас!

                            Доброго дня, шановні батьки!

А чи замислювалися Ви, хто несе найбільшу відповідальність за виховання дитини?

Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини.

Саме вона має виконувати головне завдання — забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку юного покоління.

Конституційним обов’язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття.

Законами України «Про освіту», «Про позашкільну освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.

Від сім’ї починається шлях дитини до пізнання світу, свого становлення як особистості, шлях до шкільного та позашкільного навчання.

Адже життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад.

У вихованні дитини відбивається вся організація життя сім’ї, працьовитість, духовне багатство й моральна чистота матері та батька.

Майбутнє належить тільки дітям! Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє наших дітей було прекрасними.

Сутність педагогічної культури сім’ї

Аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних дослідників свідчить, що формування педагогічної культури батьків — це систематична й змістовна програма, мета якої є поширення інформації, знань і навичок у різних аспектах діяльності батьків або як спроба підвищити свідомість батьків щодо виховання своїх дітей і озброїти їх певними виховними навичками.

Метою формування педагогічної культури батьків є розвиток у них рис вихователів. Самовиховання батьків означає зростання самосвідомості й встановлення власної шкали цінностей.

Формування педагогічної культури батьків — це процес розвитку не тільки однієї особистості — батька чи матері, це спільне вдосконалення всіх членів родини. У широкому розумінні формування педагогічної культури батьків можна розглядати як виховання самих батьків, а саме: знання законодавства про шлюб і сім’ю; оволодіння навичками ведення хатнього господарства; знання про фізичні та фізіологічні особливості дитячого організму, дитячі хвороби; формування стосунків між членами сім’ї тощо.

Таким чином, формування педагогічної культури батьків — це спроба допомогти сучасній сім’ї у виконанні нею функцій виховання. Урешті-решт ідеться про право дитини на таких батьків, які здатні забезпечити їй можливість усебічного розвитку і сімейного добробуту. Сім’я — це основа суспільства і замінити її не в змозі жодна офіційна організація чи установа.

За сучасних умов, коли інформаційний простір для більшості батьків обмежений теле- і радіоновинами, американськими бойовиками і трилерами, відсутністю книг і журналів для батьків у зв’язку з їх непомірною вартістю, одним із центрів роботи з формування педагогічної культури батьків знаходиться у позашкільному закладі, а головним провідником знань є керівник.

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

  • У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.
  • Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».
  • Говоріть стримано, спокійно і м’яко.
  • Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
  • Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
  • Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.
  • Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.
  • Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.
  • Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів.

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно

  • Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
  • Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;
  • Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
  • Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;
  • Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й одноліткам, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
  • Щоб перебороти скутість,потрібно допомагати дитині розслаблюватися,знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики,спортивних вправ ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.
  • Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.
  • Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.
  • Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки

  • Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.
  • Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
  • Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.
  • Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.
  • Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.
  • Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

  • Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
  • Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
  • Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
  • Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

  • Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.
  • Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.
  • Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

  • Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
  • Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
  • Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.
  • Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

Поради батькам конфліктних дітей

  • Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».
  • Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.
  • Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.
  • Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Типи неправильного виховання в сім’ї

У дитячому та підлітковому віці виховний вплив батьків і близьких є головним у формуванні певного стереотипу поведінкових реакцій.

Можна визначити деякі типи неправильного виховання, що впливають на поведінку дитини.

  1. Бездоглядність — дитина поза увагою батьків. Батьки й ніби турбуються про неї, але в основному дитина полишена сама на себе. Її духовними потребами, захопленнями ніхто не цікавиться, а навчання, вчинки, поведінка залишаються без контролю, та уваги батьків.
  2. Впливає на поведінку дитини й надмірна опіка з боку батьків — гіперопіка. В цьому випадку характерні безперервні заборони, настанови, повчання, контроль за кожним кроком. У підлітків часто цей стиль викликає протест, що призводить до загострення взаємин.
  3. Інколи бажання дитини позбутися найменших труднощів, неприємних обов’язків стає настільки великим, що навколо неї створюють атмосферу захоплення, перебільшення, нахваляння її здібностей, найчастіше міфічних. Усі бажання дитини виконують, вона в центрі уваги — кумир сім’ї. виховується егоцентризм, виникають труднощі у створенні навичок систематичної праці та самостійності.
  4. Наступний тип — емоційне відкидання. Характерні ознаки: відчуженість, уникання контактів. Спостерігається в сім’ях, де один із батьків обтяжений дитиною, яка це постійно відчуває, або ж у сім’ях, де є інша дитина, яка має більше уваги з боку батьків. Сприяє розвитку підвищеної вразливості.
  5. Для жорстких взаємин характерною ознакою є жорстоке ставлення з суворим покаранням за дрібні провини. У дитини формується страх перед батьками, жорстокість.
  6. Часто можна почути від батьків: «Я не мала змоги...», «У моїх батьків не було змоги...», «Я все життя мріяла,...то нехай моя дитина досягне цього». Батьки намагаються дати дитині якомога ширшу освіту, розвинути примарні здібності. Дитина постійно зайнята, від неї вимагають високих результатів, не враховуючи її інтелектуальних можливостей. Дитина не має змоги гратися, спілкуватися з однолітками. З часом починає виконувати все формально. Такий стиль сприяє виснаженню нервової системи і виникненню тривожності. Це надмірна вимогливість.

Звичайно, це не все, що призводить до порушень поведінки та виникнення шкідливих звичок.

Можливі й інші причини:

  1. Особливості пубертатного періоду.
  2. Ураження головного мозку, хронічні захворювання, інтоксикація.
  3. Різноманітні психічні травми — тяжкі, іноді надто сильні для особистості переживання, які супроводжують негативні емоційні реакції. Діють вони, як правило, не ізольовано одне від одного, а в комплексі. Основним стимулятором є все-таки сімейне виховання.

Поради виховання важких підлітків

1. Інтерес

З’ясуйте, що подобається вашій дитині. Коли ваш підліток був дитиною, можна знайти щось, чим можна було б з ним займатися. Але коли вони дорослішають, вам доведеться докласти додаткових старань, аби довідатись, що подобається вашим дітям. Можливо, це буде не просто, але здатність співвідносити схильності й антипатії вашої дитини є важливою частиною побудови відкритих стосунків з нею.

Пам’ятайте: щоб бути гарним батьком вам також потрібно бути гарним другом.

2. Строгість

Чимало підлітків пручаються правилам і обмеженням. Вони думають, що вже дорослі, що можуть про себе подбати. Хоча це почасти й так, підліткам усе ще потрібні обмеження. З новими бажаннями вони можуть заподіяти собі значної шкоди, якщо не стримуватимуть себе відповідальністю.

Дайте зрозуміти вашій дитині, що в неї буде більше волі, але при цьому й більше відповідальності. Воля без відповідальності безглузда.

Вам варто допомогти своїй дитині навчитися планувати події наперед. Ви не повинні робити це за підлітка; просто спрямуйте його.

3. Спілкуйтеся щодня

Щоденне спілкування є важливим для підтримки відкритості між вами. Ваша дитина буде розкутішою, довірятиме вам, якщо ви спілкуватиметеся з нею щодня. Довіра ґрунтується на практиці. Її можна збудувати тільки на багатогранних відносинах, на гарному спілкуванні.

Навчіться пізнавати світ, у якому живе ваш підліток, поставте себе на його місце, і ви зможете не тільки досягти довіри у стосунках, але й краще зрозуміти його поведінку.

Щоденне спілкування покаже вашій дитині, що ви дбаєте про неї. Це дуже важливий фактор, тому що підлітки почуваються комфортніше з батьками, які активно залучені в їхнє життя. Інакше підлітки можуть звернутися до ненадійний однолітків за порадою або настановами. Дуже важливо, щоб батьки надавали їм керівництво й турботу, що їм так потрібно.

Виховання важких підлітків ніколи не було й не буде легким завданням. Різні батьки користуються для його розв’язання різними підходами. Безперечно, важливо вчинити так, як ви вважаєте правильним, але є деякі рекомендації, яких краще дотримуватися, щоб допомогти собі пройти через усе це, а також зрозуміти, що ви не єдиний у такій ситуації.

Підлітковий вік триває не вічно, тому не треба зациклюватися на ньому, що ваша дитина завжди залишиться важким підлітком. Натомість сконцентруйте свої сили й увагу, допоможіть дитині впоратись з її проблемами і стати відповідальним дорослим. Ви ж мріяли про це, коли дитина була маленькою?..

4. Терпіння

Коли йдеться про виховання важкого підлітка, ваша терпіння дуже важливе. Бути терплячим важко, тому ви захочете побачити результати негайно. Але у більшості випадків вашій дитині просто необхідно перерости таку поведінку. Можливо, варто відправити дитину у спеціальний центр виправного впливу, і це також потребуватиме від вас терпіння, поки програма не почне давати результатів. Загалом, якщо зможете знайти в собі терпіння, то керуватимете ситуацію значно краще

5. Упереджувальний підхід

Тільки-но ви помітили що в дитини з’явилися проблеми, вам необхідно починати діяти негайно. Можливо, вам необхідно подумати про спеціальну виправну установу для неповнолітніх ще до того, як ви вважатимете відправлення дитини туди необхідним. Негайний початок дій покаже підлітку, що ви не збираєтесь сидіти, склавши руки, й дозволити йому уживати наркотики, алкоголь або займатися іншими речами, яких ви не схвалюєте. Упереджу вальний підхід може скоротити глибину і тривалість проблем вашого підлітка.

6. Єдиний фронт

У багатьох випадках батьки не сходяться в думках про те, яке рішення їм необхідно прийняти щодо ситуації, в яку потрапила їхня дитина. У жодному разі не розказуйте про це своєму синові чи доньці. Ви маєте завжди демонструвати «єдиний фронт». Коли дитина зрозуміє, що ви дієте спільно, однією командою, і вона не зможе втекти під захист одного з батьків, ваші плани допомогти матимуть більші шанси на успіх

Як запобігти обману?
Пам’ятка для батьків

  1. Сприймайте дитину безумовно. Любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, добре навчається, допомагає. Любіть її просто за те, що вона є.
  2. Можна висловити своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом.
  3. Будьте вірними своєму слову, обіцянкам. Навіть якщо є об’єктивні причини і через якісь обставини ви не зуміли дотриматися своєї обіцянки, не вважайте не гідним для себе пояснити дитині причин, з якої порушили її.
  4. Будьте відвертими з дитиною. У побудові правильних і чесних відносин украй важливе бажання дитини бути з вами відвертим. Це бажання можна й потрібно стимулювати. Інколи ви самі можете стати ініціатором ігрової ситуації, де дитина, яка потрапила в скрутне становище, наприклад зламала квітку у вазі, має зробити свій внутрішній вибір на користь правди. При цьому можете сказати, що ви знаєте, хто зламав нещасливу квітку, і краще було б, щоб малюк поділився неприємною новиною раніше, оскільки спільними стараннями можна було б змінити ситуацію. Величезну роль тут відіграє ваша доброзичливість у словах та інтонації.
  5. Можна засуджувати дії дитини, але не почуття, хоч якими б не бажаними чи недозволеними вони були. Якщо ці почуття з’явилися, отже для цього є підстави.
  6. Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте у її неприйняття.
  7. Поступово, але не ухильно знімайте із себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.
  8. Оцінюйте наслідки. Коли дитина вперше говорить неправду, необхідно пояснити їй наслідки цього вчинку. Зробіть це без сторонніх. Пояснення необхідне, воно дозволить дитині зрозуміти, що вона не одна у світі, що кожний вчинок має свій відголос — позитивний й негативний. Таке пояснення допоможе їй навчитися думати про майбутнє. Дайте змогу дитині самій залагоджувати наслідки її дій або бездіяльності. Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме «свідомою».
  9. Карайте дитину, залишаючи без хорошого, а не робіть їй погано.
  10. Умійте прощати. Якщо ви ввели вдома «статусні» взаємини, без знижки на вік малюка ви ризикуєте виховати замкнену і боязку людину. Адже, даючи маху, дитина думає перш за все, що на неї чекає невідворотне і строге покарання. Відчуття самозбереження і бажання уникнути стає визначальним чинником в поведінці. І тут до брехні — один крок.
  11. Посмійтеся разом. На несуттєву брехню можна відповісти з гумором. Насамперед це стосується маленьких дітей, які роблять перші спроби обманути. Залишаючись у рамках гри, ми ніби говоримо дитині: «Ти знаєш, що я знаю». Наш гумор дає дитині відповісти так само весело.
  12. Заохочуйте чесність. Не залишайте непоміченим момент, коли ваша дитина призналася вам у чомусь. Повірте, що такі миті в житті дитини дуже важливі. Адже вона робить свій вибір. Не забудьте пояснити, в чому її помилка, але змістіть акцент на момент істини — на те, що ви пишаєтесь тим, що ваш малюк росте чесною людиною.
  13. Подавайте власний приклад. Пам’ятайте: ваша дитина — це до великої міри ваш відбиток. Вона звертає увагу на те, що ви минаєте, навіть не озираючись. Ви виховуєте нечесну людину тоді, коли припускаєте можливість збрехати у присутності дитини. Інколи в цій брехні дитині відводиться визначена, нехай на перший погляд безневинна брехня. Наприклад: «Підійди, будь ласка, до телефону і відповідай, що мами вдома немає», — кажете ви і закладаєте цим фундамент для майбутньої брехні.
  14. Любіть своє дитя. Якщо ви любите свою дитину — не уникайте шансу дати їй це відчути. Повторюйте частіше ці заповітні слова: «Я тебе дуже, дуже люблю»! навіть якщо дитина вчинила щось погане, все одно повторіть, що любите її. Так ви розвинете в душі малюка упевненість, що попри здійснені ним помилки, що він все одно улюблений і дорогий вам, що ви засуджуєте його вчинок, а не особистість загалом.

Правила бесіди за способом активного слухання

Якщо ви хочете послухати дитину, обов’язково поверніться до неї обличчям. Дуже важливо, щоб її і ваші очі були на одному рівні.

  1. Якщо ви спілкуєтесь із засмученою дитиною, не варто ставити їй запитань. Бажано, щоб ваші відповіді звучали у стверджувальній формі. Здавалося б, різниця між стверджувальним реченням незначна, іноді це слабка інтонація, а реакція на них буває різна.
  2. Дуже важливо у бесіді «тримати паузу». Після кожної вашої репліки краще за все помовчати. Пауза допомагає дитині розібратися у своїх переживаннях і одночасно повніше відчути, що ви поруч. Якщо її очі дивляться не на вас, а в бік чи вона «заглиблена у себе», продовжуйте мовчати: у дитини відбувається зараз дуже важлива внутрішня робота.

Бесіда за способом активного слухання незвична для нашої культури, нею оволодіти не просто. Однак результати приємні:

  • Зникає чи принаймні сильно зменшується негативне хвилювання дитини. Тут виявляється чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується вдвічі;
  • Дитина, впевнившись, що дорослий готовий її слухати, починає розповідати про себе все більше.
  • Дитина сама просувається у вирішення своєї проблеми.

Виховуємо хлопчиків, виховуємо дівчаток
(психолого-педагогічні рекомендації гендерного виховання)

  • Ніколи не забувайте, що перед вами не просто дитина, а хлопчик чи дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій. Виховувати, навчати і навіть любити їх треба по-різному. Але обов’язково — сильно.
  • Ніколи не порівнюйте хлопчиків та дівчаток, не ставте одних за приклад іншим: вони різні, навіть за біологічним віком — дівчатка звичайно старші від своїх ровесників-хлопчиків.
  • Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають дотик,по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне — по-різному осмислюють усе, з чим стикаються у цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми дорослі.
  • Пам’ятайте: коли жінка навчає та виховує хлопчиків, їй мало знадобиться свій дитячий досвід. Порівнювати себе у дитинстві з ними — неправильно і морально.

Дорослі, якщо у вас проблема у спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумієте один одного, не поспішайте звинувачувати в цьому її.

  • Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності і старанності у виконанні вашого завдання.
  • Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам у дитячому садку, в школі, так і в побуті, включати в них момент пошуку, що потребує кмітливості. Не треба заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити. Варто підштовхнути дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип розв’язання, нехай навіть припустившись помилок.
  • З дівчатками, якщо їм важко, треба разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як треба зробити. Водночас їх треба поступово вчити діяти самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами, підштовхувати до пошуку власних варіантів розв’язку незнайомих, нетипових задач.
  • Не забувайте не тільки розповідати, а й показувати. Особливо це важливо для хлопчиків.
  • Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти або зробити, дивлячись на неї з висоти власного авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше за вас. Настане час, і, принаймні, в якихось галузях, вона знатиме і вмітиме більше від вас. А якщо тоді вона повторить ті самі слова, що їй зараз ви?

Пам’ятайте, що ми часто не дооцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.

  • Якщо вам треба насварити дівчинку, не поспішайте висловлювати своє ставлення до неї — бурхлива емоційна реакція заважає їй зрозуміти, за що її лають. Спочатку з’ясуйте у чому її помилка.
  • Сварячи хлопчика, викладіть коротко й точно, чим ви не задоволені, тому що він довго не зможе утримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключить слуховий канал, і дитина перестане вас слухати і чути.
  • Перш ніж лаяти дитину за невміння, спробуйте з’ясувати природу труднощів.
  • Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося б, без причини або без значного приводу через утому. Хлопчики в цьому випадку виснажуються інтелектуально. Дорікати їм за це не тільки марно, а й аморально.
  • Майте на увазі, що дорослий, який лає дитину за те, що вона чогось не знає абр не вміє, подібний до лікаря, який лає людину за те що вона, захворіла.
  • Постарайтеся, щоб головним для вас стало навіть не стільки навчити чогось, скільки зробити так, щоб дитина захотіла навчитися, не втратила інтересу до навчання, відчула смак до пізнання нового, невідомого не зрозумілого.

Пам’ятайте, що для дитини чогось не вміти, щось не знати — це нормальний стан речей. На те вона й дитина. Цим не можна дорікати. Соромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.

  • Дитина не повинна панічно боятися помилитися. Неможливо навчитися чогось, не помиляючись. Намагайтеся не виробити в неї страху перед помилкою. Почуття страху — поганий порадник. Воно придушує ініціативу, бажання вчитися, та й просто радість життя і пізнання.
  • Ви не ідеал, а значить, не зразок наслідування в усьому і завжди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.
  • Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою.
  • Для успішного навчання ми маємо перетворити свої вимоги на бажання дитини.
  • Запам’ятайте: маленькі діти не бувають ледачими. «лінощі» дитини — сигнал не благополуччя у вашій педагогічній діяльності, в обраній вами методиці роботи з нею.
  • Для грамотного розвитку потрібно, щоб дитина вчилася по-різному осмислювати навчальний матеріал (логічно, образно, інтуїтивно).

Ви повинні знати:

  • З ким приятелює ваша дитина.
  • Де проводить вільний час.
  • Чи не пропускає занять в школі.
  • В якому вигляді або стані повертається додому.

Ви зобов’язанні помітити і відреагувати, коли:

  • В домі з’явилися чужі речі (з’ясуйте, чиї вони).
  • В домі чути запах паленої трави або синтетичних речовин (це може свідчити про куріння сигарет із наркотичними речовинами)
  • В домі з’явилися голки для ін’єкцій, часточки рослин, чимось вимащені бинти, закопчений посуд (це може свідчити про вживання наркотичних речовин).
  • В домі з’явилися ліки, які діють на нервову систему і психіку (з’ясуйте, хто і з якою метою їх використовує).
  • В домі надто часто чути запах засобів побутової хімії — розчинників, ацетону тощо (це може свідчити про захоплення дітей речовинами, які викликають стан одурманювання).
  • Відбулася швидка зміна зовнішнього вигляду та поведінки дітей: порушилась координація рухів, підвищилась збудженість або в’ялість, з’явилися сліди від уколів на венах, розширення зіниць тощо.

Анкетування
«Які ви батьки?»

Більшість батьків свято переконані, що вони гарні батьки. Про своїх дітей одні батьки розповідають стороннім лише хороше, а інші — не соромляться жалітися на них... Стосунки батьків і дітей — вічна проблема, з якою зіштовхується кожне покоління. Чому в одних сім’ях — мир і спокій, а в інших — сварки, крики і скандали? Якими бачать діти своїх батьків? Якими батьками ви насправді є?
На ці запитання допоможе відповісти цей тест.
Виберіть свої варіанти відповідей на 10 запитань і позначте їх.

1. Чи читаєте ви своїй дитині книжки перед сном?
— систематично — 3;
— інколи — 1;
— ніколи, читає дружина (чоловік, бабуся, дідусь тощо) — 0;
— а навіщо забивати дурницями дитині голову перед сном? — 2.

2. Чи довіряє вам дитина свої таємниці і переживання?
— у хвилини відвертості — так — 3;
— про всі таємниці дізнаюся від сусідів, вихователів (вчителів), знайомих — 4;
— а навіщо мені її таємниці? — 1;
— як мені знадобиться дізнатися, натисну — і все скаже — 2.

3. Скільки часу за день ви спілкуєтесь з дитиною?
— стільки, скільки конче необхідно — 2;
— з ранку до ночі — 4;
— увесь вільний час — 3;
— я не маю часу для спеціального спілкування — 1.

4. Якщо вихователька (вчителька) не задоволена поведінкою чи результатами навчання вашої дитини, що ви зробите?
— дам прочухана, не дозволю дивитися мультики (піти погуляти тощо), примушу визубрити новий матеріал тощо — 2;
— допоможу дитині розібратися в ситуації (зрозуміти складний матеріал) — 3;
— дитина отримала зауваження (погану оцінку) — нічого страшного, наступного разу виправиться — 1;
— влаштую скандал виховательці (вчительці) — 4.

5. Як ваша сім’я проводить літній відпочинок?
— тато — в один бік, мама — в другий, діти — до бабусі (в табір тощо) — 1;
— намагаємося провести відпочинок разом — 3;
— відправляємо дітей до бабусі чи в табір, а самі їдемо відпочивати — 2;
— куди дитина захоче, туди й поїде — 4.

6. Після сварки з дитиною хто першим починає миритися?
— той, хто першим усвідомить свою провину — 3;
— ніхто і ніколи, все налагоджується само собою — 1;
— певна річ, дитина, вона ж наймолодша — 2;
— завжди я, шкода ж дитини! — 4.

7. Чи намагаєтеся ви виконати всі бажання своєї дитини?
— так, стараюся виконати усі — 4;
— так, якщо маю кошти і час — 3;
— бажання — так, примхи — ні — 2;
— це діти мають виконувати бажання дорослих — 1.

8. Як часто ви даєте дитині вказівки, поради, робите зауваження?
— постійно — 2;
— не втручаюсь в життя дитини — 4;
— у разі необхідності — 3;
— давати поради і вчити жити — безнадійна справа, тому я усім раджу цього не робити — 1.

9. Чи здатні ви віддати свою дитину надовго (більше місяця) на виховання державному закладу чи родичам?
— тільки якщо нема іншого виходу — 3;
— так я і роблю — 2;
— ніколи в світі — 4;
— де захоче, там і житиме — 1.

10. Якщо дитина без дозволу взяла гроші і потратила на свої витребеньки, що ви зробите?
— шкуру здеру! — 2;
— поговорю, поясню, чому так не можна робити — 3;
— то й нехай, «все найкраще — дітям!» — 4;
— в моєму домі гроші не валяються абиде — 1.

А тепер підрахуйте суму балів за усі ваші відповіді.
Нижче наведені розшифровки отриманих чисел.

Від 10 до 15 балів
Ви — байдужа мати чи батько. Для вас дитина — другорядний продукт вашого життя, досить обтяжливий додаток, щоб не сказати тягар. Ваше життєве кредо: «Хочу пожити для себе!», і саме на цьому базуються ваші стосунки з дитиною. Оскільки ви живете тільки власним життям, в якому для дитини місяця нема, то ваша байдужість, відповідно, рано чи пізно викличе байдужість до вас з боку дитини. Рік у рік емоційна відстань між вами і дитиною зростатиме і зрештою перетвориться на прірву. Ви не потребуєте і не відчуваєте радості і тепла від спілкування з дитиною. Вас пов’язують лише побут, матеріальні речі. Коли дитина виросте і стане самостійною, порвуться й ці ниточки, тож ви станете не потрібні одне одному навзаєм.

Від 16 до 25 балів
Ви — тиран. Вважаючи себе найголовнішим членом сім’ї, на якому «все тримається», ви вимагаєте від дитини незаперечного послуху і покірності. Для вас існує лише ваша думка, а думка, бажання, проблеми дитини вас не цікавлять, оскільки не є важливими. Ви твердо знаєте, як треба виховувати дитину, і чітко дотримуєтесь своїх правил. Опір дитини вас обурює і доводить до шаленства. Можливо, ваша дитина намагається врятуватись від вас тим, що замикається в собі і мовчки, покірно вислуховує ваші нотації та виконує ваші вимоги. Цілком можливо, що коли «ваша слухняна овечка» виросте, то почне робити все навпаки, тож матимете цілковиту протилежність тому, чого ви навчали довгі роки. А можливо, збереже зовнішню слухняність і намагатиметься триматись від вас якнайдалі...

Від 26 до 34 балів
Ви — справді хороша мати чи батько. Маєте повний контакт з дитиною, знаєте її таємниці, проблеми, радощі й болі. Дитина вважає вас своїм другом, не хоче засмучувати вас своєю поведінкою, а якщо все-таки так стається, то ви швидко знаходите порозуміння, і конфлікт не переростає у хронічні скандали. Ви знаєте свою дитина і можете передбачити її реакцію чи поведінку у певних ситуаціях. Дитина почувається захищеною у сім’ї. У вас справжні близькі стосунки, що не переходять в панібратство, бо ви вмієте зберігати дистанцію і авторитет, бути вимогливим при потребі.

 

Від 35 до 40 балів
Ви — прислуга своєї дитини. За власним бажанням ви обслуговуєте її не тільки в побутовому сенсі, а й у моральному: дитина крутить вами, як собі хоче, пристосовує вас до своїх потреб і виконання бажань, вважаючи себе пупом землі. Будьте готові до того, що коли вона виросте, то не буде рахуватися з вами. Можливо, ви свідомо приносите себе в жертву, але задумайтесь ще й про таке: плекаючи егоїста, ви виростите нещасну людину, бо рано чи пізно ваша дитина з’ясує, що світ таки не крутиться тільки навколо неї. І хтозна, чи зможе вона з цим примиритися...

"Пам'ятки для вихователів щодо забезпечення сприятливої адаптації дитини

До умов дошкільного закладу"

• приймаючи новачка, спочатку назвіться самі;

• розмовляти з дитиною треба на рівні її очей;

• поцікавтеся, як звуть дитину вдома. Індивідуалізовані звернення допомагають налагодити стосунки − немає кращої музики для лю­дини, ніж її ім'я!";

• розпитайте маму, що вміє малюк робити самостійно, але не забу­вайте і про певне "застрягання" в розвитку у стресових ситуаціях;

• поцікавтеся у батьків про індивідуальні особливості малюка (як любить засинати, що любить їсти або що категорично не їсть і обов'язково, які продукти харчування викликають алергію);

• упродовж перших 3-5 тижнів перебування у дитячому садку варто зберігати "домашні" звички дитини;

• у групі новачків обов'язковим є називання наступних подій-пе­реходів від одного режимного процесу до іншого;

• забезпечте вільний режим перебування дитини в дитячому садку (довільний час приходу в групу, додаткові вихідні дні тощо);

• основне завдання вихователя − заслужити довіру малюка.

 

Дотримання правил прийому новачків педагогами всіх категорій до­зволить встановити довірливі стосунки з дитиною і її сім'єю та зберегти здоров'я малюка у цей період, що є головним завданням і окремого пе­дагога і дошкільної установи загалом. Оскільки навіть такий складний період, як входження малюка у нову ситуацію життєдіяльності, не має негативно позначатися на його розвиткові.

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ ВИХОВАТЕЛІВ ТЕХНОЛОГІЇ У ДНЗ»

Здоров’язбережувальна та здоров’яф ормувальна спрямованість освітнього процесу – важлива вимога Базової програми і самого сучасного життя з його згубним впливом на організм людини. Реалізовувати це завдання, зокрема, допоможе інтегрування в життєдіяльність дітей ефективних розвивально-оздоровчих технологій.Сьогодні проблеми збереження здоров’я дітей набувають особливої актуальності, оскільки дедалі помітнішою стає тенденція до погіршення його стану.Обсяг пізнавальної інформації, яку отримують малюки в дошкільному дитинстві, постійно зростає. Відповідно зростає і розумове навантаження. А це нерідко призводить до перевтоми, що негативно позначається на стані здоров’я дітей. Одне з головних завдань дошкільного закладу – така організація освітнього процесу, за якої не лише зберігатиметься високий рівень розумової працездатності вихованців, а й зміцнюватиметься їхнє здоров’я.Базова програма приділяє особливу увагу впровадженню в освітньо-виховний процес здоров’язбережувальних технологій, що дають змогу проводити оздоровлення в цікавих різноманітних формах, забезпечують фізичне, соціально-емоційне, духовне, інтелектуальне благополуччя малюків.В умовах дитсадка вихователі можуть впроваджувати різноманітні оздоровчі та профілактичні технології інноваційного та здоров’язбережувального характеру. Важливо при цьому враховувати індивідуальні особливості вихованців.Практика показала ефективність оздоровчих технологій терапевтичного спрямування: арт-терапії, піскової терапії, ігрової та казкотерапії, сміхотерапії, музичної терапії, кольоротерапії тощо. Терапія означає „лікування”. Але в умовах дитсадка впровадження таких технологій передбачає профілактику різних захворювань, поліпшення психоемоційного стану дошкільнят.Розглянемо деякі оздоровчі технології.

Кольоротерапія

Людину все життя оточують кольори. Часто вони впливають на наш настрій, самопочуття. Діти дуже чутливі до кольорів. Ще в утробі матері немовля позитивно сприймає червоно-рожеве оточення, в якому перебуває. А споглядання кольорів веселки сприяє вбиранню енергії Сонця, гармонізації почуттів та думок.Запропонуйте дітям обрати кольорову картку, яка їм подобається найбільше, а потім визначте, чи відповідають їхні почуття обраному кольору.Орієнтовні емоційні значення кольорів:

  • жовтий – радість;
  • червоний – щастя;
  • синій – образа, зосередженість;
  • зелений – спокій;
  • голубий – замріяність;
  • сірий – сум;
  • помаранчевий – піднесення, радісне здивування;
  • коричневий – утома.

Діти віком від 1 року незалежно від національності і місця проживання надають перевагу однаковим кольорам – червоному, жовтому, помаранчевому. Менш популярні у них синій, зелений, фіолетовий.

Ставлення до кольорів проявляється в малюнках малят. Дослідження В.Мухіної показали, що діти найчастіше обирають кольори з характеристикою „яскравий”, „чистий”, „світлий”. До похмурих, холодних, темних відтінків дошкільнята вдаються тоді, коли дорослі пропонують їм намалювати щось неприємне. „Чорне, брудне, негарне”, – кажуть вони. Тож, як бачимо, при виборі кольорів діти більше спираються не на предметні асоціації, а на враження.

Яскраві кольори радують, приваблюють дошкільнят. Вони не дратують, а навпаки, заспокоюють їх, дають можливість почуватися комфортно. Здавна відомо, що колір може навіть лікувати. На цьому явищі базується такий оздоровчий напрямок, як кольоротерапія.

Розглянемо, як різні кольори впливають на організм.

Зелений колір– помічний при перевтомі та головному болі, заспокоює нервову систему.

Червоний колір– ніби випромінює тепло, активізує сили організму та навіть лікує застуду. Цей колір стимулює серцеву діяльність, активізує обмін речовин. Але з ним треба бути обережним: тривала його дія може призвести до перевтоми та роздратування.

Жовтий –колір радості та оптимізму. Сприяє зміцненню нервової системи та зору. Якщо довго дивитися на жовтий колір, то швидше відійдуть погані думки, поліпшиться настрій.

Оранжевий колір –корисний при порушеннях шлунково-кишкового тракту, стимулює роботу щитовидної залози, підвищує апетит.

Голубий колір– знімає стрес і нервове напруження, заспокійливо діє на організм, знижує артеріальний тиск.

Синій колір– ефективний у боротьбі зі стресом. Кажуть: якщо довго дивитися на синє, минає біль. Цей колір також заспокійливо діє на очі.

Фіолетовий і бузковий– за характером впливу подібні до синього та голубого. Це кольори благородства. Нестача цього кольору може спричинити депресію, тож коли інколи дитина віддає перевагу фіолетовому і бузковому, це може бути сигналом про душевний дискомфорт.

Те, які кольори ми обираємо, а яких уникаємо, з якими асоціюємо певні почуття, емоції, характеризує нас самих. Колір має хвильову енергетичну природу, а отже, ми його відчуваємо найчастіше навіть несвідомо. Нерідко сліпі люди, відчуття яких більш загострені, здатні розрізняти кольори на дотик. На наш мозок щоденно впливають енергії різних кольорів. Від кольору стін кімнати, наприклад, може залежати настрій, апетит, зосередженість, натхнення чи небажання перебувати в цьому приміщенні. Те саме можна сказати і про колірну гаму нашого одягу та одягу людей, які нас оточують.

У „Вченні про колір” Й.Гете писав: „Колір – це продукт світла, що викликає емоції”. Коли ми кажемо „почорнів від горя”, „почервонів від гніву”, „позеленів від злості”, „посірів від страху”, то не сприймаємо ці вислови буквально, а інтуїтивно пов’язуємо емоційні переживання людини зі здатністю виразити їх кольором.

Нервова система здорової дитини потребує позитивного енергетичного впливу, яскравих кольорів і світлих їх відтінків навколо себе.

Учені також встановили взаємозв’язок між кольором та групою крові. Людям з 1 групою найбільше підходять червоні та оранжеві відтінки. Для нормалізації життєвих процесів тих, у кого 2 група крові, рекомендуються голубий і зелений тони, які особливо добре впливають на тіло та розумові здібності. Люди з 3 групою мають ширший вибір: червоний, оранжевий кольори стимулюють процеси їхньої життєдіяльності, підвищують розумову активність: голубий і зелений – заспокоюють нервову систему, а фіолетовий сприяє підняттю настрою. Людям з 4 групою крові (що схожі за своїми енергетичними характеристиками з 2 групою) треба якомога частіше споглядати голубе і зелене.

У практичній роботі з дошкільниками умовно можна виділити три рівні використання кольоротерапії:

1) організаційні можливості кольору (система освітлення та колірне оформлення інтер’єрів приміщень дитсадка);

2) педагогічні можливості кольору (навчання, розвиток, виховання);

3) реабілітаційні можливості кольору (оздоровлення, лікування, психологічний колорит).

Виходячи зі сказаного, рекомендується проводити з дошкільниками таку роботу з кольоротерапії:

  1. Вправи на релаксацію („Зелений ліс”, „Зоряне дихання” тощо).
  2. Графічні вправи „Хвилинки-кольоринки” з метою заспокоєння дітей. Протягом 4-5 хвилин діти роблять кольоровими олівцями, фломастерами довільні малюнки. Це можуть бути просто лінії, круги, сніжинки, квіти тощо. Такі вправи заспокоюють дитину, дають їй змогу відпочити, отримати позитивні емоції.
  3. Міні-заняття з кольоротерапії рекомендовано проводити вже з раннього віку.

Арт-терапія

Арт-терапія – лікування мистецтвом. Відносно новий метод психотерапії, який досить широко використовується і в роботі з дошкільниками.

Ще древні мудреці вважали, що мистецтво і творчість лікують душу і тіло.

Запропонуйте вихованцеві виразити свої емоції, почуття, проблеми за допомогою ліплення, малювання. Можна залучити й інші види мистецтва: театральні вистави, літературну творчість. Такі заняття допомагають зняти психічне напруження як у дітей, так і в дорослих.

Арт-терапія поєднує використання різних видів образотворчості: малюнка, живопису, монотипії, мозаїки, колажу. Перевага цього методу – відносна простота в застосуванні, багатство матеріалів, можливість поєднувати його з будь-якими іншими психотерапевтичними методами, серед яких: музико терапія, танцювальна терапія, казкотерапія, кольоротерапія, пісочна терапія.

Усі види мистецтва мають оздоровчий вплив на здоров’я дітей. Так, усім дітям необхідне щодня малювання, особливо з елементами фантазування. Небажання малюка малювати має насторожити дорослого, замислитися про причину відмови.

Дуже важливим є читання як пасивний варіант арт-терапії та придумування різних оповідок, казок як її активний варіант. Фантазуючи, малюки часто створюють собі нову, яскраву реальність і розв’язують таким чином власні проблеми.

Переваги арт-терапії:

  1. Арт-терапія не має обмежень у використанні, оскільки не вимагає наявності особливих здібностей до образотворчої діяльності чи художніх навичок, тож підходить кожному.
  2. Як засіб невербального спілкування вона особливо цінна для тих, кому важко передати свої переживання словами.
  3. Арт-терапія як засіб вільного самовираження та самопізнання передбачає атмосферу довіри, високої толерантності, уваги до внутрішнього світу людини.
  4. Дає значний позитивний емоційний заряд, формує активну життєву позицію, впевненість у своїх силах.

Пісочна терапія

Пісок і вода – найулюбленіші матеріали для ігор і занять дітей. Пісок „поглинає” негативну енергію, „очищає” енергетику людини, стабілізує її емоційний стан.

Перші знайомства малюків відбуваються у пісочниці. Заняття та ігри з піском підносять настрій, викликають емоції радості, спонукають до діяльності. У процесі ігор з піском діти стають більш упевненими та здатними долати труднощі; у них розвиваються тактильно-кінестетична чутливість і дрібна моторика рук.

Роботу з піском доцільно починати з ігор на розвиток тактильно-кінестетичної чутливості та дрібної моторики рук. Тактильно-кінестетичні відчуття – це відчуття, які ми отримуємо через рецептори на шкірі. Вони тісно пов’язані з розумовими операціями, з їх допомогою ми пізнаємо світ.

Запропонуймо малюкам зробити на піску відбитки кисті руки внутрішнім і зовнішнім боком. Нехай діти затримають руки на піску, злегка притиснувши їх і прислухаються до своїх відчуттів. Дорослий розпочинає цю гру, розповідаючи про свої відчуття: „Мені приємно. Я відчуваю прохолоду піску. Коли я ворушу руками, мої пальці й долоні відчувають кожну піщинку. А що відчуваєте ви?”. Діти по черзі діляться своїми відчуттями та враженнями.

Можна запропонувати дошкільнятам:

  • „походити” долоньками по піску, залишаючи свої сліди;
  • виконати долоньками і ребром долоньок зигзагоподібні та колові рухи;
  • складеними пальцями зобразити на піску сліди загадкових, казкових птахів, тварин;
  • створити відбитками долонь, кулачків різноманітні малюнки (квіти, дерева, травичка, сонечко, дощ).

Танцювально-рухова терапія

Танець – один з видів рухової терапії, який, зокрема, дає дитині також можливість самовиражатися, само реалізовуватися, передавати свої емоції та почуття.

Використання музичних творів поглиблює емоційне сприйняття, вивільнює почуття, що дістає своє вираження в русі, а це в свою чергу, сприяє особистісному розвитку та самореалізації, кращому розумінню власного „Я”.

Виразні рухи людини – обов’язковий компонент емоцій. Немає такої емоції або переживання, які б не передавалися в рухах, і не лише в міміці, а й у жестах рук, рухах ніг, голови, тулуба, напруженні або розслабленні мускулатури, характері й темпі дихання тощо. Через виразні рухи людина може усвідомити свій внутрішній стан, а також повідомити іншого про свої переживання, наміри, сподівання.

Через танець можна виразити все, навіть те, що неможливо висловити словами. Він дає дитині змогу краще усвідомити можливості власного тіла, не лише поліпшує фізичне та емоційне здоров’я, а є ще й улюбленою розвагою. Педагог, спостерігаючи за групою під час танцю, оцінює сильні і слабкі сторони репертуару рухів учасників, після чого визначає, які з них змінити або вдосконалити.

Сміхотерапія

У народі кажуть: „Сміх – це здоров’я”. Справді, він допомагає зняти стрес, підняти настрій, сприяє виділенню потрібних гормонів в організм, задіює м’язи обличчя та тіла людини.

Наука про сміх – гіотологія – стверджує, що сміх позитивно впливає на фізичний розвиток дітей. Дві тисячі років тому Гіппократ в одному з творів акцентував увагу на користі сміху, розглядаючи його як лікувальний засіб. Лев Толстой зазначав, що сміх породжує бадьорість, а Максим Горький вважав, що „розумний сміх – чудовий збудник енергії”. Сьогодні сміхотерапія практикується в усьому світі.

Виявляється сміх буває різним: веселим і отруйним, радісним і сумним, розумними і недоречним, іронічним і щирим, цинічним і сором’язливим. І не кожен сміх позитивно впливає на наше здоров’я.

Окрім того, сміх як важливий спосіб дихання, за якого вдих подовжується, а видих навпаки, скорочується, дає легеням можливість повністю звільнитися від повітря. Він також знижує частоту ритму серця, нормалізує артеріальний тиск, сприяє виробленню життєво необхідних гормонів радості. Реакція імунної системи на сміх прямо протилежна реакції на стрес. Навіть саме промовляння „хі-хі”, „хо-хо”, „ха-ха” дає клітинам імунної системи команду атакувати чужорідні для них тіла – віруси, злоякісні клітини тощо. Тому сміх рівнозначний прогулянці по лісу чи кисневому коктейлю. Але цим позитивна дія сміху не вичерпується.

Якщо вам бракує часу на повноцінний відпочинок, застосуйте сміхотерапію. Адже сміх знімає напруження з 80 груп м’язів, задіює практично всі м’язи обличчя, при цьому підвищується їхній тонус, а це поліпшує зовнішній вигляд.

Щоб діти росли здоровими, веселими, слід впроваджувати в освітньо-виховний процес „хвилинки-смішинки”, розваги, гуморини, що викликають позитивні емоції. Елементи сміхотерапії корисно використовувати під час проведення фізкультхвилинок, фізкультпауз чи на перервах між заняттями тощо.

Казкотерапія

Казкові фольклорні сюжети – своєрідні матриці, що відображають головні душевні та суспільні конфлікти людей. Споконвіку старші покоління передавали в казках своїм нащадкам мрії про нездоланність Добра і Правди, про щасливе життя. У них гармонійно поєднуються реальне і фантастичне. У процесі роботи над казкою у дітей розвивається творчість, уява, позитивні емоції, що має величезний вплив на формування духовно здорової, компетентної особистості.

„Цілющі” властивості казки покладено в основу цілого напряму сучасної психотерапії – казкотерапії.

Казкотерапія спонукає шукати відображення казкових подій у поведінці людей, проблемах і способах їх розв’язання у реальному житті.

Діти дуже люблять казки. У казковій формі легше побачити та зрозуміти свої вади й проблеми. Казковому персонажеві простіше придумати вихід із складної ситуації, адже в казці все можливо! До того ж, як відомо, казки завжди добре закінчуються.

Мета казкотерапії – допомогти людині побачити не так реальний світ, як враження, яке він на них справляє, тобто свій внутрішній стан. Щоб описати його, вони шукають у реальному світі аналогії і, оперуючи ними, створюють образи, що відповідають їхнім почуттям. Це називається метафорою.

Саме метафоричною мовою говорить наша психіка, а точніше – права півкуля головного мозку.

 

Протидія булінгу (цькуванню)

19 січня 2019 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії боулінгу (цькуванню)» №2657-VIII

Ст. 1734. Булінг (цькування) учасника освітнього процесу

БУЛІНГ – це дія або бездіяльність, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого була або могла бути заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Відповідальність за вчинення булінгу:

  • Булінг (цькування) неповнолітньої чи малолітньої особи – штраф від 850 до 1700 грн. або громадські роботи від 20 до 40 годин.
  • Такі діяння, вчинені повторно протягом року після або групою осіб – штраф від 1700 до 3400 грн. або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин.
  • Якщо булінг (цькування) вчинить неповнолітній від 14 до 16 років – відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють. До них будуть застосовані штраф від 850 до 1700 грн. або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.
  • Якщо керівник закладу освіти не повідомить органи Національної поліції України про відомі йому випадки цькування серед учнів, до нього буде застосоване покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн. або виправних робіт до одного місяця з відрахуванням до 20 % заробітку.

Якщо Ваша дитина стала жертвою булінгу?

  • Подайте керівнику закладу освіти заяву про випадки булінгу (цькування) щодо Вашої дитини;
  • Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування (вчителі, керівництво школи, психолог, старші учні, батьки інших дітей, охорона).
  • Якщо вирішити ситуацію з булінгом на рівні закладу освіти не вдається – зверніться в поліцію!

Якщо Ваша дитина агресор?

  • Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки;
  • Поясніть дитині, що за вчинення булінгу (цькування) наступає адміністративна відповідальність;
  • Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку; повідомте їй, що будете спостерігати за її поведінкою;
  • Зверніться до  психолога закладу освіти і проконсультуйтеся щодо поведінки своєї дитини під час занять;
  • Дотримуйтесь рекомендацій комісії з розгляду випадків булінгу щодо Вашої дитини

Пам’ятайте, дитина-агресор не зміниться відразу! Це тривалий процес, який потребує витримки і терпіння!

ТЕЛЕФОНИ ДОВІРИ:

  • Дитяча лінія 116 111 або 0 800 500 225 (з 12.00 до 16.00);
  • Гаряча телефонна лінія щодо булінгу 116 000;
  • Гаряча лінія з питань запобігання насильству 116 123 або 0 800 500 335;
  • Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0 800 50 17 20;
  • Уповноважений Президента України з прав дитини 044 255 76 75;
  • Центр надання безоплатної правової допомоги 0 800 213 103;
  • Національна поліція України 102.

 

Педагогічне спілкування з батьками

Основою педагогічної взаємодії є спілкування, адже саме спілкування є і найважливішою умовою, і засобом розвитку особистості. Одним з видів педагогічної взаємодії є спілкування педагога з батьками вихованців, головна мета якого — побудувати партнерські стосунки та забезпечити психолого-педагогічний супровід сімейного виховання. Щоб досягти цієї мети, потрібно майстерно володіти ефективними технологіями спілкування

Технології педагогічного спілкування з батьками

Нині більшість педагогічних колективів чітко усвідомлюють пріоритетність сімейного виховання та важливість психолого-педагогічної допомоги батькам. Але, як свідчать наукові та емпі­ричні дані, цей напрям діяльності залишається для сучасного вихова­теля найскладнішим.

На організацію ефективної взаємодії із сім'ями негативно вплива­ють такі чинники:

Ø     надмірна вимогливість до батьків;

Ø     навіювання батькам негативного образу дитини;

Ø     невпевненість вихователя у своїй правоті;

Ø     невміння вихователя поглянути на ситуацію з позиції батьків.

Крім того, критична налаштованість вихователя стосовно батьків, небажання шукати індивідуальний підхід до сім'ї загалом і до кожного її члена зокрема спричиняють виникнення складних ситуацій під час спілкування з батьками.

Розв'язання таких складних ситуацій не можна відкладати на якийсь час, оскільки від характеру стосунків педагога із сім'єю залежить ефективність освітньої роботи з дитиною. Непорозуміння, різне ставлення до деяких питань виховання і розвитку дошкільни­ків — усе це призводить до сумних наслідків, коли батьки не довіря­ють вихователю і навпаки. Це розлагоджує їхні дії, ставить під сумнів можливість партнерства, про необхідність якого ми говоримо.
Види спілкування педагога з батьками

Вихователі визнають, що у повсякденному спілкуванні з батька­ми інколи трапляються ситуації, які неможливо розв'язати, не уник­нувши конфлікту. На думку психологів, це пов'язано з тим, що педа­гоги не знають психологічних особливостей особистості батьків.

Наприклад, зчаста батьки ображаються на педагога, якщо їхня дитина не бере активної участі у ранках, навіть вірша не чи­тає, тоді як інші діти задіяні у двох, а то й більше номерах чи сценках. Зазвичай аргументи вихователя щодо недостатньої готовності дитини до публічних виступів не допомагають. На думку фахівців, педагогові у такій ситуації потрібно спо­чатку обов'язково похвалити дитину за участь у святі і наго­лосити на тому, що у неї найкраще вийшло, наприклад, вона була спритною у грі або гарно співала. Лише після цього слід пояснити, що прочитати вірш вона поки що соромиться, їй страшно одній стояти перед повним залом, але якщо підтрима­ти дитину, все обов'язково вийде. Потім варто запропонувати мамі чи тату підібрати для наступного свята нескладний вірш, який вони могли б розповісти разом з дитиною. Слід пояснити батькам, що так вони допоможуть дитині подолати тимчасові труднощі, створивши для неї ситуацію успіху. За потреби пе­дагог має допомогти батькам підібрати відповідний вірш, обі­грати спільний виступ батьків і дитини під час свята.

Тож щоб запобігти виникненню складних ситуацій, вихователь повинен володіти прийомами ефективного спілкування з батьками. З огляду на те, що спілкування педагога з батьками вихованців зазвичай спрямоване на розв'язання пізнавальних і особистісно-розвивальних за­вдань, його правильніше буде назвати педагогічним спілкуванням.

Можна виокремити два види педагогічного спілкування педаго­га з батьками:
Ø групове (фронтальне) спілкування — передбачає спеціаль­но організовані заходи, спрямовані на розв'язання низки інформаційних, пізнавальних та комунікативних завдань;
Ø диференційоване спілкування — передбачає як спеціально організоване, так і спонтанне спілкування педагога з ма­мою чи татом певного вихованця або з групою батьків. Таке спілкування спрямоване на розв'язання завдань індивідуальної роботи з батьками, зокрема індивідуального консультування, або диференційованої роботи з окремими групами батьків, сформованими за певними ознаками: неповні сім'ї, сім'ї з двома і більше дітьми, сім'ї майбутніх пер­шокласників тощо.

Завдання групового педагогічногс спілкування вихователь розв'язує найчастіше успішно. Провести традиційн: батьківські збори, прочитати лекцію абс організувати групову тематичну кон­сультацію може будь-який педагог.

Диференційоване педагогічне спіл­кування здебільшого викликає у вихова­теля великі складнощі, оскільки перед­бачає безпосередній індивідуальний контакт.
Характер спілкування педагога з батьками зазвичай обумовлений та­кими особистими якостями педагога:

Ø     психолого-педагогічною підготовкою;

Ø     комунікативною культурою;

Ø     психологічною готовністю до спілкування.

Педагогічне спілкування з батьками буде малоефективним, якщо у вихователя бракує хоча б однієї із зазначених якостей, а діадичне спілкування (спілкування двох) у цьому випадку і взагалі не­можливо налагодити.

Чи володіє сучасний вихователь усіма цими якостями? На жаль, ні. Більшість дослідників зазначають достатній рівень пси-холого-педагогічної підготовки педагогів й водночас низький рівень комунікативної культури та неготовність до ефективного педагогіч­ного спілкування.

Основою комунікативної культури є товариськість — стійке прагнення до контактів з людьми, уміння швидко їх встановлювати. Наявність у педагога товариськості є показником високого комуні­кативного потенціалу.

Товариськість як якість особистості передбачає:

Ø   комунікабельність як здатність відчувати задоволення від процесу спілкування;

Ø   емпатію як здатність до співчуття, співпереживання;

Ø  ідентифікацію як уміння ставити себе на місце іншої лю­дини, відчувати себе у її світі.

Педагогічна діяльність потребує спілкування постійного і три­валого. Тому вихователі з нерозвиненою комунікабельністю швидко стомлюються, роздратовуються і не отримують задоволення від своєї діяльності загалом. Крім того, у комунікативній культурі педагога ви­являється рівень його моральної вихованості.

Психологічна готовність до спілкування передбачає достат­ній рівень володіння педагогом технікою спілкування. Вихователеві важливо навчитися спілкуватися з батьками так, щоб уникати пози­ції «обвинувача» та негативної оцінки дитини. Ефективно допомагає у цьому техніка «Я-повідомлення», запропонована американським психологом Томасом Гордоно. За умови умілого застосування вона знижує напругу і сприяє формуванню довірчих стосунків між педагогом і батьками.
Використання техніки «Я-повідомлення»

За допомогою «Я-повідомлення» можна не лише висловити ті почуття, які виникають у складних ситуаціях, а й коректно позна­чити існуючі проблеми і при цьому, що вкрай важливо, усвідомити власну відповідальність за їхнє розв'язання. Для того щоб опанува­ти цю техніку спілкування, необхідно навчитись усвідомлювати свої почуття й уміти правильно повідомляти про них.

Структурно «Я-повідомлення» складається з чотирьох частин.

Перша частина — слід об'єктивно, неупереджено описати си­туацію або поведінку людини, що викликає у вас негативні почут­тя (напруження, роздратування, невдоволення). Описувати ситуа­цію чи чиюсь поведінку зазвичай починають зі слова «коли»: «Коли я бачу, що…»; «Коли я чую…»; «Коли я стикаюся з тим, що…». У цій частині «Я-повідомлення» потрібно констатувати факт, уникнувши і неясності, і звинувачувального тону та моралізаторства. Потрібно говорити про поведінку людини (дитини або батька), але не давати оцінку її особистості.
Друга частина — потрібно назвати ті почуття, які ви відчуваєте з приводу поведінки людини («Я відчуваю роздратування, безпорад­ність, біль, прикрість тощо»).
Третя частина — слід чітко і ясно показати, яка негативна дія призводить до такої реакції.
Четверта частина — має містити прохання або повідомлення про те, як саме партнер по спілкуванню може змінити свою поведінку.

Варто намагатися, щоб «Я-повідомлення» не переходило у «Ти (Ви)-повідомлення». Це призводить до «зісковзування» на позицію обвинувача. Цієї помилки можна уникнути, якщо використовувати безособові пропозиції.

         «Я засмучуюся, що Ви досі не принесли фізкультурну форму!» — неправильний варіант.

«Я засмучуюся, коли у дітей немає фізкультурної форми». — правильний варіант.

Звичайно, щоб користуватися цією технікою, потрібна практи­ка, вправляння, має пройти певний час, поки така форма зворотно­го зв'язку стане для вихователя природною навичкою спілкування. Важливо не відступати, оскільки, освоївши такий спосіб спілкуван­ня, педагоги обов'язково оцінять його ефективність у розв'язанні складних ситуацій.

Допомогти вихователям оволодіти технікою «Я-повідомлення» може вихователь-методист, організувавши відповідну ділову гру. Для цього слід роздрукувати на картках і запропонувати вихова­телям для обігравання і обговорення типові ситуації з педагогічної практики, де описано не завжди правильні дії педагогів. Після чого визначити правильні рішення, використовуючи наведені коментарі практичного психолога.

 

Типові ситуації з практики спілкування педагогів з батьками вихованців
Ситуація 1

Вихователь розповіла мамі Миколки Р. про те, що нового хлопчик дізнався на заняттях, і за­пропонувала закріпити вивчений матеріал удо­ма. Мама різко відповіла, що їй ніколи займатися з дитиною вдома і що це обов'язок вихователя — він «отримує за це зарплатню».

Коментар психолога:

Звичайно, дуже добре, коли батьки і вихова­телі спільно виховують і розвивають дитину. Але є сім'ї, де батьки, з різних причин, не хочуть (чи не можуть) займатися з дитиною самі. Якщо у ва­шій групі є дитина з такої сім'ї, необхідно за мож­ливістю приділяти їй більше уваги.

Цей конфлікт не вдасться розв'язати шля­хом конфронтації, адже змусити маму займатися з дитиною вихователь не вправі. Тож краще вза­галі не конфліктувати. Це дасть змогу виховате­лю зберегти професіональну гідність. Дуже важ­ливо не підтримувати нав'язаний мамою різкий тон спілкування. Краще спробувати опосеред­ковано спонукати маму до занять з дитиною. Вихователь-методист разом з психологом можуть підготувати на стенд матеріали щодо організації занять та ігор вдома, розмістити там рекоменда­ції щодо вивчення дітьми окремих тем, конкретні ігри, завдання.

Ситуація 2

Забираючи дитину з дитячого садка, батьки Олі 3. обурилися з приводу того, що одяг їхньої дитини забруднений. Вони звинуватили педагога у недбалому виконанні своїх обов'язків, недогля­ді. Вихователь пропонує батькам усю прогулянку тримати їхню доньку за руку.

Коментар психолога:

Якщо педагог запропонував батькам такий варіант розв'язання проблеми у жартівливій фор­мі, можливо, це гарний вихід з цієї ситуації. Адже гумор — прекрасний засіб зняти психологічну на­пругу. Але варто одразу ж доброзичливо поясни­ти батькам, як важливо дитині «награтися», що обмеження рухової активності діти сприймають як покарання, а для дитячого садка підійде не та­кий дорогий одяг. Але замисліться над словами батьків, адже диму без вогню не буває.

Ситуація 3

Ганнусю С. батьки приводять у групу після сніданку, тож дівчинка постійно пропускає ран­кові індивідуальні заняття, ігри та зарядку.

Коли педагог зауважила, що потрібно дотри­муватися режиму дня дитячого садка, батьки на­голосили, що мають право приводити свою дити­ну тоді, коли їм це зручно.

Коментар психолога:

Можливо, на наступні батьківські збори ви­хователеві потрібно зробити яскраву презента­цію ранкових занять з дітьми, використавши при цьому відеофрагменти, фотографії, провести улюблену дошкільнятами зарядку разом з батька­ми. Важливо наголосити на результатах ранкових індивідуальних занять з дітьми.

У спілкуванні з батьками не варто послу­говуватися звинувачувальними інтонаціями, оскільки це змушує їх до психологічного захис­ту у вигляді «нападу». Краще застосувати метод «Я-повідомлення», висловивши свої почуття. Наприклад: «Мені прикро, що Ганнусі не було зран­ку, адже ми з дітьми розучували нову, таку веселу зарядку (гру)».

Ситуація 4

Зульфія Р. — активна, рухлива дівчинка, але важко адаптується до умов дошкільного закладу. Вихователь порадила мамі звернутися до дитячо­го невропатолога. Мама дівчинки зустріла пораду «багнетами», звинуватила педагога у нетолерантно-му ставленні до її доньки, оскільки вона з татарської сім'ї. Також мама дівчинки пообіцяла поскаржити­ся завідувачу дошкільного навчального закладу.

Наступними днями Зульфія не відвідувала дитячий садок. Пізніше з'ясувалося, що дівчинку таки показали лікарю, який призначив їй лікуван­ня. Через місяць дівчинка знову стала відвідувати групу, проте стосунки вихователя і мами так і не налагодилися.

Коментар психолога:

Якби таку інформацію мама почула від лі­каря дитячого садка або психолога, її реакція була б іншою. Звичайно ж, конфлікту можна було б уникнути. Не потрібно викликати вогонь на себе, звертайтеся за допомогою до фахівців. Пам'ятайте про межі своєї компетенції!

Ситуація 5

Вихователі тривалий час були свідками кон­флікту між бабусею і мамою щодо виховання Марічки К. — однієї з вихованок дошкільного закладу.

Якщо дівчинка жила у бабусі, її приводили в дитячий садок вчасно, і весь день Марічки про­ходив у межах встановленого у дошкільному за­кладі режиму.

Коли Марічку забирала мама, то наступно­го дня вона приводила дівчинку в дитячий садок десь о 10.30, коли всі заняття добігали кінця, і ли­шалися лише прогулянка та спілкування з дітьми. Часто мама й зовсім не приводила Марічку в са­док без поважних причин.

Оскільки Марічка відвідувала старшу лого­педичну групу, вихователь зауважила мамі, що такі відвідування не принесуть користі дитині. Мама поскаржилася завідувачу дошкільного на­вчального закладу, а дівчинку забрали з дитячого садка і записали до підготовчої групи у школі.

Коментар психолога:

По-перше, абсолютно неприпустимо сприй­мати батька як суперника. Повчальна позиція може образити навіть урівноважену людину. Пам'ятайте, батьки і вихователі — співпрацюють, виховуючи дитину.

По-друге, твердження про те, що відвідуван­ня дитячого садка (навіть нерегулярне) не прино­сить користі дитині, щонайменше, непрофесійне. У будь-якому випадку, спілкування з однолітками не лише корисне для дитини дошкільного віку, але й необхідне.

Пам'ятайте, у старшій групі дитячого садка розв'язують не лише освітні завдання!

Ситуація 6

Богдан М. постійно бере чужі речі (цукер­ки, іграшки) з шафок дітей. Вихователь повідо­мила про це батьків, але вони почали звинувачу­вати у цьому усіх інших дітей, виправдовуючи Богдана. Ситуації повторюються, а бесіди з бать­ками не дають жодних результатів. Конфлікт не розв'язано.

Коментар психолога:

Дошкільний вік — період формування мо­ральних цінностей та засвоєння морально-етич­них норм поведінки. На цьому етапі розвитку ди­тині важко приборкати свої імпульсивні вчинки. Дуже важливо у цій ситуації не навішувати на хлопчика «ярликів», категорично заборонено на­зивати його злодієм. Слід тактовно поводитися з батьками дитини й безпосередньо з малюком, висловлювати занепокоєння через його поведін­ку завдяки «Я-повідомленню» (Я засмучена …) і спокійно пояснюйте кожного разу, що так роби­ти не можна, така поведінка неприпустима. Віра батьків у свою дитину тільки допоможе. Набагато гірше, якщо вони починають «вживати заходів», оскільки страх зробить дитину легкодушною, по­силить її неправильну поведінку.

Практичний психолог допоможе з'ясувати причини такої поведінки дошкільника.

Ситуація 7

Вихователь, залучаючи Юрка Р. до спільних ігор з іншими дітьми, помітив, що він увесь час хоче бути першим. Він робить усім дітям безліч заува­жень, говорить, що вони грають не за правилами. Тож діти відмовляються з ним грати. Педагог також помітив, що вихованець здебільшого не правий.

Тож коли Юрко вдома поскаржився батькам, що з ним не хочуть грати діти у групі, батьки поці­кавилися у вихователя, з чим це пов'язано. Вихова­тель проаналізував претензії Юрка стосовно інших дітей. Хлопчик з висновками вихователя погодився.

Щоб розв'язати цю проблему, педагог став брати участь в усіх іграх дітей, стежив за вико­нанням правил, заохочуючи дітей добрими слова­ми, похвалою.

Коментар психолога:

Демонстративні діти часто мають певні труднощі у спілкуванні. У них недостатньо роз­винена довільність поведінки. Вихователь по­водилась цілком грамотно. Додаткову допомогу у розв'язанні цієї проблеми може надати прак­тичний психолог дитячого садка, організувавши спеціальні комунікативні ігри.

Ситуація 8

Максима П. батьки записали на підготовчі за­няття у школу, тож хлопчик нерегулярно відвідує дитячий садок. Вихователь спробував перекона­ти батьків у важливості відвідування дошкільного навчального закладу, але мама хлопчика впевне­на, що заняття у школі важливіші.

Коментар психолога:

На початку навчального року на батьківсь­ких зборах у старшій групі вихователі і практич­ний психолог зазвичай розказують і про перева­ги, і про недоліки шкільних підготовчих курсів, але рішення приймають батьки дитини. І це рі­шення потрібно поважати.

Ситуація 9

Тато постійно дає Мирославу В. із собою со­лодощі, жувальну гумку. Вихователь зауважила, що не варто цього робити. Тато досить грубо від­повів, що це його особиста справа.

Коментар психолога:

У цій ситуації ефективні роз'яснювальні ого­лошення у роздягальні групи. Якщо і це не допо­може, необхідно звернутися до медичного пра­цівника дитячого садка. Нехай фахівець ще раз нагадає батькам про вимоги і санітарно-гігієнічні правилах дошкільного закладу.

Цікаво, що подібні конфліктні ситуації най­частіше розв'язують саме діти: вони кажуть бать­кам, що приносити до дитячого садка солодощі «не за правилами».

 

Про жорстоке поводження з дітьми

Дослідження свідчать, що останнім часом значно збільшилася кількість дітей дошкільного віку з підвищеною тривожністю. Однією з основних причин такої негативної динаміки є жорстоке поводження з дітьми. Дитинство — пора становлення особистості. І саме у цей період дитина потребує найбільшої уваги і захисту. Тож найближче оточення має забезпечити дитині належний догляд та турботу, а головне — безпечне і радісне існування.

Профілактика жорстокого поводження з дітьми

Кожним зверненням до дитини — словом, інтонацією, жестом, і навіть мовчанням — ми повідомляємо їй не лише про себе, свій стан, а й про неї, частіше — саме про неї. Від повторюваних зна­ків схвалення, любові та прийняття у дитини з'являється відчуття: «зі мною все гаразд», «я — хороший». А від сигналів осуду, незадо­волення, критики — відчуття «зі мною щось не так», «я — поганий». Емоційна пам'ять дитини фіксує ці відчуття, і вони стають основою формування самооцінки. У ранньому та молодшому дошкільному віці вплив найближчого оточення відіграє вирішальну роль у станов­ленні особистості дитини.

      З огляду на це колектив дошкільного закладу повинен система­тично проводити роботу щодо профілактики жорстокого поводжен­ня з дітьми.

Формування у педагогів толерантного ставлення до дітей

Жорстоким поводженням з дітьми у дошкільному закладі мож­на вважати, зокрема:

Ø     підвищений тон, крик педагога;

Ø     необгрунтовані та неадекватно занижені оцінки;

Ø     сувору дисципліну, яка тримається на страхові;

Ø     авторитаризм, вимоги без пояснень.

Необхідною умовою попередження жорстокого поводження з дітьми є підвищення психологічної та педагогічної обізнаності педа­гогів. Дуже важливо, щоб педагоги усвідомлювали ті наслідки, до яких призводить жорстоке поводження з дітьми, та розуміли, які дії щодо дітей є жорстокими і де вимогливість межує з жорстокістю. А ще — необхідно формувати у педагогів толерантне ставлення до дітей. Адже педагоги мають за будь-яких умов проявляти великодушність до дітей, поважати їхні права, визнавати право кожної дитини бути ін­шою, сприймати її такою, якою вона є, вміти поставити себе на місце дитини, співпрацювати з нею на засадах партнерства.

Щоб домогтися гармонійних стосунків кожного педагога з дітьми, ми проводимо з педагогічним колективом різні форми методичної роботи. Зокрема було проведено такі заходи:

Ø    анкетування «Що я знаю про толерантність?», «Чи толе­рантні Ви?»;

Ø консультації для вихователів «Портрет сучасного толе­рантного педагога», «Сходинки до гармонії у спілкуванні», «Створення доброзичливої, емоційної атмосфери», «На­силля у дитячому садку. Шляхи запобігання»;

Ø   семінар-практикум із налагодження стосунків дітей з одно­літками та дорослими «Ми й вони»;

Ø   семінар з елементами тренінгу «Виховання любов'ю»;

Ø тематичне вивчення «Емоційне благополуччя дитини в умо­вах освітнього процесу дошкільного закладу»;

Ø засідання педагогічної ради на тему: «Психолого-педагогічна підтримка дитини».

Просвітницька робота з батьками

З перших років життя дитина «вбирає» все, що бачить і чує у себе вдома, адже її життєдіяльність стає часточкою життя сім'ї. Тож гармонійна та доброзичлива атмосфера сімейних стосунків дуже важлива для зростання малюка. Від доброзичливості найближчого оточення дитини залежить її емоційне і фізичне здоров'я, вмін­ня контактувати з людьми. Діти, яких поважають, учаться поважати інших. Про яких турбуються — вчаться ви­являти турботу. Яких люблять таки­ми, якими вони є, — вчаться бути терпими до інших. Так закладаються основи гуманних стосунків батьків і дітей. Тому метою співпраці з роди­нами вихованців є допомогти батькам зрозуміти і прийняти сучасні гуманістичні ідеї та переконання, які грунтуються на повазі до особистості дитини. Адже батьки часто не розуміють, що їхні дії є жорстокими цодо дитини і можуть призвести до непередбачуваних наслідків.

Тож для попередження жорстокого поводження батьків з дітьми педагогами проводяться:

Ø інформаційні повідомлення на загальних батьківських збо­рах «Батьківська влада та обов'язок», «Ефективність вихо­вання без покарань», «Емоційно-особистісні проблеми ди­тини», «Почуйте серцем голос Вашої дитини»;

Ø     лекторії «Чи треба карати дитину?», «Безпомилкове вихо­вання»;

Ø тематичну зустріч за круглим столом «Чому батьки чи­нять насильство ? »;

спільний з батьками випуск газети «До життя в якому світі ми готуємо дітей?»;

Ø відкриті перегляди занять з правового виховання в усіх ві­кових групах.

Тематичні блоки інформаційних матеріалів для батьків

Ø   Батькам про права дитини

Ø   Дев'ять заповідей батьківства

Ø   Дисципліна — не покарання

Ø     Золота середина

Ø     Батькам, які прагнуть порозумітися з дитиною

Ø     Несприятливі умови сімейного виховання

Ø     Мистецтво хвалити

 

Крім того, в усіх вікових групах повинні бути розроблені інформаційні матеріали для батьків до низки тематичних блоків — пам'ятки, бу­клети, рекомендації тощо.

Попередження жорстокого поводження дітей з однолітками

Деякі діти інколи жорстоко поводяться з однолітками. Це вияв­ляється в образливих прізвиськах, глузуванні над зовнішнім вигля­дом, погрозах, приниженнях. Саме у п'ятирічному віці діти можуть демонстративно заздрити одноліткам, зачіпати їх, змагатися з ними та часом агресивно підкреслювати власну перевагу.

Для формування психологічної єдності з іншими дітьми, позитив­ного спілкування, педагоги спрямували свої зусилля на розв'язання та­ких завдань:

Ø розширювати та поглиблювати знання дітей про стосун­ки з однолітками і дорослими, про загальноприйняті норми поведінки;

Ø   розвивати емпатію — емоційну чутливість до почуттів ін­ших людей;

Ø виховувати культуру прояву почуттів — радіти не лише власній перемозі, а й здобуткам товаришів, гідно програва­ти в іграх тощо;

Ø створювати атмосферу взаємоповаги та взаєморозуміння у дитячому колективі.

Організовуючи освітній процес, педагоги використовують різні ме­тоди і прийоми, що сприяють згурту­ванню дитячого колективу. Це систе­ма педагогічних впливів, що містить ігрові ситуації, прийоми, різні ко­лективні творчі ігри, ігрові заняття, спрямовані на створення позитивно­го емоційного настрою та атмосфери безпеки у групі однолітків.

Формуючи дружнє ставлення дітей до однолітків, ми керуємося твердженням, що дитина це не шма­ток глини, з якого можна виліпити усе, що захочеш. Дитина — особис­тість, яка здатна відчувати, пережи­вати, сприймати, розмірковувати, хотіти, і, спираючись на свій уні­кальний досвід, мати свою власну точку зору та вибирати, як їй поводитися у тій чи тій ситуації. Тож ми намагаємося сформувати у дітей морально-етичні цінності, збагачуючи їхній досвід добрими вчинка­ми, дружнім ставленням одне до одного, заохочуючи піклування про молодших та слабших, допомогу товаришам тощо.

Жорстоке поводження з дітьми та його наслідки

Жорстоке поводження з дітьми — це фено­мен, існування якого відоме з часу появи історич­них записів людства. Оскільки насилля — не лише соціальне явище, воно пов'язане з природою лю­дини.

На сьогодні не існує єдиного визначення терміну «жорстоке поводження з дітьми». Про­те більшість дослідників і практиків у розвинених країнах користуються визначенням, запро­понованим відомим американським психологом італійського походження Джеймсом Гарбаріно: «Будь-яку дію або бездіяльність стосовно дитини з боку батьків, осіб, які їх замі­нюють, а також закладів або суспільства загалом, внаслідок чого порушено фізичний або психіч­ний розвиток, здоров'я або благополуччя дитини, а також обмежено її права й свободи вважають жорстоким поводженням з дітьми».

Основними формами жорстокого пово­дження з дітьми є:

Ø     психологічне (емоційне) насильство;

Ø     сексуальне насильство або розбещення;

Ø     фізичне насильство;

Ø     нехтування інтересами та потребами ди­тини.

Психологічне (емоційне) насильство є стриж­нем усіх видів насильства і зневаги стосовно дітей. Переважна більшість дослідників вважають, що психологічні особливості жертв насильства спри­чинені не стільки фізичними травмами, скільки на­сильством над особою.

Психологічне (емоційне) насильство може виражатися як грубим поводженням з дитиною, так і нелюбов'ю, несхильністю до неї, які демонструються різними способами. Якщо батьки по­стійно принижують, залякують та ображають дитину, брутально поводяться з нею, створюють для неї стресові ситуації, якщо вони рідко бува­ють задоволені дитиною, насміхаються над нею, то з упевненістю можна говорити про психоло­гічне насильство над дитиною. Також емоційним насильством вважають відсутність емоційного контакту батьків з дитиною, коли батьки не проявляють своєї любові до дитини, не підбадьорю­ють і не приймають її.

Враховуючи думки провідних фахівців у цій галузі, пропонуємо таке робоче визначення пси­хологічного насильства: «Психологічним (емоцій­ним) насильством є одноразова або хронічна пси­хічна дія на дитину або її нехтування батьками чи іншими дорослими, що призводить до порушення емоційного розвитку дитини, її поведінки і здат­ності до соціалізації.»

Виокремлюють п'ять основних типів руйнів­ної поведінки значущих для дитини дорослих, зо­крема батьків, що заважають здоровому розвитку дитини, порушують її віру у себе, сприяють появі різних емоційних проблем і неадекватної пове­дінки:

Ø     неприйняття;

Ø     погрози або терор;

Ø     ігнорування психологічних потреб дитини;

Ø     ізоляція;

Ø     розбещення.

Сексуальне насильство або розбещен­ня — це залучення дитини з її згоди або без такої до сексуальних дій з дорослим (або з людиною, старшою за неї на три й більше років) з метою отримання останнім сексуального задоволення або вигоди.

Існує поширена думка, що особи, які вчи­няють сексуальне насильство над дітьми, страж­дають психічними захворюваннями, настільки їх дії поза межами соціальних та етичних норм. Численні дослідження, переважно зарубіжних учених та фахівців, свідчать, що хоча сексуальні насильники дітей частіше хворіють на психічні захворювання, ніж інші люди, все ж таки пере­важно — це звичайні люди, але з певними психо­логічними особливостями.

Сексуальне насильство впливає на фізич­не та психічне здоров'я і розвиток дитини, пору­шує процес її соціалізації. Травматичні наслідки насильницьких дій можуть негативно впливати на особистісний розвиток дитини протягом три­валого часу, інколи — все життя.

Фізичне насильство — це навмисне нане­сення фізичних ушкоджень (травм) дитині бать­ками (іншими особами), що спричиняють пору­шення фізичного чи психічного здоров'я дитини і потребують медичного втручання, або позбавля­ють життя.

Основними психологічними наслідками фізичного насильства є симптоми, обумовлені стресом — напруженість, головний біль, психосоматичні розлади. Дитина, яку ображають, стає замкнутою, тривожною. Оскільки вона не знає, коли станеться наступний напад, дити­на завжди насторожі, для неї характерна підви­щена збудливість, готовність до нападу, а також страх перед майбутнім випробуванням болем. Щоб уникнути цього, дитина намагається не ду­мати і не говорити про травмуючи події, вона прагне витіснити всі думки і спогади про запо­діяну їй шкоду. На всі запитання, пов'язані з та­кими подіями, маленькі діти часто відповідають «не знаю».

Відчуваючи гнів проти того, що з нею від­бувається, дитина стає агресивною щодо слаб­ших — дітей чи тварин. Для дітей, що пережива­ють фізичне насильство, характерні нав'язливі думки, що з'являються ніби нізвідки, тому їм важ­ко зосередиться на грі або на занятті, вони неу­важні, уникають спілкування з однолітками, від­стають у розвитку.

Нехтування інтересами та потребами ди­тини — це відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, ви­хованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідче­ність) і без таких.

Звичайно ж, усім батькам добре відоме зна­чення повноцінного харчування, належного догля­ду, надання своєчасної медичної допомоги для нор­мального зростання і розвитку дитини. А от про значення емоційного спілкування для розвитку дитини, особливо у перші роки життя, на жаль, знають не всі. Перший рік життя дитина прово­дить з матір'ю, і порушення материнсько-дитячих стосунків у цей період завдає непоправної шкоди не лише психічному, а й фізичному розвитку ди­тини. Нехтування емоційними потребами дитини, відсутність доброзичливого, ніжного спілкування з дитиною під час догляду, відсторонення від про­блем розвитку дитини тісно пов'язані з психоло­гічним (емоційним) насильством.

Усі форми жорстокого поводження пов'язані між собою та негативно впливають на особистість дитини.

П'ять шляхів до серця дитини

Дотик — один із найважливіших проявів лю­бові до дитини. У перші роки життя дитині необ­хідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по голові, цілували тощо. Тактильна лас­ка однаково важлива і для хлопчиків, і для дівча­ток. Виражаючи свою любов до дитини цього віку за допомогою ніжних дотиків, голубіння, поцілун­ків, ви домагаєтеся більшого емоційного відгуку, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, адже тоді слова втратять усю силу і сенс. Кожна похвала має бути обгрунтованою та щирою.

Час, присвячений спілкуванню з дити­ною, — це ваш подарунок для неї. Ви ніби гово­рите: «Ти потрібна мені. Мені подобається бути з тобою». Іноді діти, для яких батьки не знаходять достатньо часу, саме поганими вчинками привер­тають до себе їхню увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим. Тож як би ви не були заклопо­тані, потрібно приділяти час не лише хатнім спра­вам, перегляду телепередач, іншим задоволенням,

Подарунок. Багато батьків використовують подарунки, щоб «відкупитися» від дитини. Діти, які одержують ці подарунки, починають вважати, що любов можна замінити різними речами.

Слід пам'ятати, що ні кількість, ні коштов­ність подарунків не відображують силу почуття. Справжній подарунок дарують щиро: не в обмін, а просто так.

Допомога. Кожного дня діти звертають­ся до нас з різними запитаннями, проханнями про допомогу. Завдання дорослих — почути за­питання та відповісти на них, вчасно допомогти дитині. Якщо дорослі допомагають дитині і ро­блять це з радістю, то душа дитини наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять і сварять дити­ну, така допомога її не радує.

     На кожному етапі розвитку дитини ми по-різному виражаємо свою любов до неї. Дуже важ­ливо обрати саме ту форму вираження (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

 

Права дитини

 

Правове виховання в дошкільному навчальному закладі

 Основними принципами реалізації програми по правовому вихованню є систематичність роботи по правовому вихованню, взаємозв'язок із заняттями з розвитку мовлення, ознайомлення з навколишнім світом, музичного виховання, вільної, ігровою, театралізованою діяльністю.

Розвиток правової свідомості особистості це довгий, складний і суперечливий процес, що триває практично все життя людини. Первинні уявлення про соціальні норми поведінки людей, про необхідність певного порядку в людських взаєминах засвоюються в дитинстві, ще в дошкільний період. У дошкільні роки найбільш активно формуються погляди, життєві позиції. типові мотиви поведінки особистості. І від того, яке розуміння права і ставлення до нього виробляється в цей період становлення особистості, багато в чому залежить і подальша поведінка людини у правовій сфері.На основі загального уявлення про соціально-правові явища і шляхом впливу на інтелектуальну, емоціональну і вольову сфери правосвідомості в дошкільному віці, на наш погляд, можливим є формування:

· шанобливого ставлення до встановлених правил поведінки;

· усвідомленого підпорядкування прийнятому правомірному стандарту поведінки;

· розуміння моральної і правової відповідальності за свої вчинки та поведінку, а також особистої відповідальності за вчинені порушення правил;

· установки на надання - допомоги працівникам правоохоронних органів, які здійснюють діяльність з припинення і попередження правопорушень;

· установок, що перешкоджають податливості кримінальним та асоціальним впливам;

· неприйняття насильницьких і інших асоціальних (незаконних) дій відносно людей, тварин, об'єктів навколишнього середовища з формуванням на цьому матеріалі правових переконань;

· ціннісної значимості сім'ї та доброчесного відношення до рідних і близьких;

· ціннісних уявлень про розсудливі і корисні форми відпочинку.

Право - це сукупність встановлюваних і охоронюваних державною владою норм і правил, що регулюють відносини людей у ​​суспільстві. Правова культура включає в себе безпосередні дії людини, її поведінку в різних, часто непередбачених, життєвих ситуаціях. Вона передбачає вміння і готовність особистості вирішувати свої життєві проблеми, жити серед людей, спілкуватися з ними, орієнтуючись на морально-правові норми.

Дошкільнята тільки починають освоювати ази морально-правової культури. Ознайомлення з правами носить пропедевтичний характер і готує дитину до засвоєння демократичних цінностей і прав людини в подальшому.

Дітям-дошкільнят доступні лише самі загальні уявлення про свої права і свободи, закріплених у міжнародних та державних документах, а також способи їх реалізації в різних життєвих ситуаціях.

Це ставить перед педагогами дошкільних установ такі завдання:
- Допомогти дитині зрозуміти і осмислити свої елементарні права;
- Формувати почуття самоповаги, поваги до власних прав і прав інших людей;
- Розвивати прагнення дитини реалізовувати свої права, не порушуючи прав оточуючих його людей.

Вирішенню цих завдань сприяє правове виховання і навчання правам людини.
Перш ніж познайомити дитину з правами, його треба підвести до усвідомлення себе як особистості, повноцінного члена суспільства, розуміння своєї індивідуальності та людської гідності.

Правове виховання дошкільника починається з виховання у нього почуття власної гідності, поваги до самого себе. Тільки поважає самого себе і свої права людина здатна по-справжньому поважати інших людей та їх права.
Тому в дошкільному закладі і сім'ї необхідно створити атмосферу визнання індивідуальності дитини, поваги його особистості, а самій дитині надати можливість реалізовувати свої людські права Він повинен володіти свободою вибору, проявляти активність, ініціативність, самостійність, мати можливість висловлювати власну думку, проявляти шанобливе ставлення до думки інших, вміти надавати допомогу і приймати її. Без цього не можуть розвиватися такі необхідні кожній людині громадянські якості, як активність, самостійність, рішучість, відповідальність.

Виховання в дусі прав людини спрямоване на формування у дитини почуття справедливості, загальної рівності прав і можливостей. Тому неприпустимі несправедливість, заходи впливу, принижающие людську гідність дітей, порушують їх право бути коханими, рівними серед інших.

Правова освіта дошкільнят передбачає ознайомлення юних громадян з конкретними і зрозумілими їм правами.

Дітям доступні такі чотири групи прав:

1. Права на гідне існуванняі, виживання, що включає право на життя і здоров'я, житло, їжу, ім'я, родину, турботу батьків, громадянство.
2. Права на розвиток, освіту, відпочинок і дозвілля.
3. Права на захист від приниження, насильства та експлуатації, а також особливі права дітей-інвалідів та сиріт.
4. Права на свободу слова, думки та діяльності.

Знайомство дітей з їхніми правами доцільно здійснювати в двох напрямах: "Я мої права", "Я і права інших людей". Це сприяє розумінню таких простих і водночас складних істин, як: "Мої права - це мої можливості, мої свободи", "Мої права закінчуються там, де починаються права іншої людини".

Правове виховання та навчання дитини гармонійно поєднується з його громадянським, моральним, трудовим і валеологічним вихованням, а також тісно взаємопов'язано з основними розділами базисної програми "Пралеска".

Елементарні правові знання включаються до загального і необхідний дітям комплекс знань про життя. Вони є доповненням до знань про навколишній світ, соціальної дійсності.

Виховання громадянина, що бере активну участь в житті суспільства, передбачає знайомство з правом на освіту, придбання професії за своїм вибором, правом на працю.

Ознайомлення з правами людини сприяє моральному становленню особистості дитини, формування етичних уявлень, гуманних почуттів і взаємовідносин, допомагає прищепити повагу до себе і іншим людям. Знайомлячись з правами, діти вчаться зважати на думку та інтересами інших людей (право на власну думку), захищати слабких (право на особливий захист), справедливо вирішувати виникаючі суперечки і конфлікти, адекватно оцінювати свої дії і вчинки.

Збереження і зміцнення здоров'я кожної дитини - одне з найважливіших завдань дошкільного закладу. У процесі ознайомлення з правами діти дізнаються про відповідальність за своє здоров'я, необхідності його берегти і зміцнювати, освоювати способи оздоровлення і безпечної поведінки.

Необхідно також пам'ятати, що формування почав морально-правової культури у дітей багато в чому залежить від загальної соціально-правової ситуації, рівня правової культури педагогів та батьків, а також ефективності засобів та методів первісної правової освіти.

Для дітей:      Незважаючи на те що ти ще маленький, ти все одно людина, яка має права. Свої права ти можеш знайти у спеціальному документі, який називається Конвенція про права дитини. У цьому документі записані твої права, якими ти можеш користуватися до 18-ти років, тому що після цього ти стаєш дорослим.

Конвенція є доволі складним документом, тому ми коротко розповімо тобі про твої права:

 

  • ти маєш право на життя. Ніхто не може позбавити тебе цього найціннішого дару!
  • ти маєш право на піклування і турботу. Це означає, що твої батьки повинні піклуватись про тебе, дбати про твої інтереси;
  • ти маєш право на достатнє харчування та дах над головою. Про це також піклуються твої батьки, а якщо їх у тебе немає, то держава;
  • ти маєш право на розваги. Дорослі повинні будувати для тебе дитячі майданчики та місця проведення дозвілля. Це стосується і театру, в якому повинні також ставитись вистави для дітей;
  • ти маєш право на освіту. Хочеш ти того чи ні, але ти повинен ходити до школи. Якщо ти хочеш стати відомою людиною, то ти обов’язково повинен навчатися!
  • ти маєш право на медичну допомогу. Якщо ти поранився, то ти можеш звернутися до лікаря, який тобі допоможе!
  • ти маєш право на приватне життя. Ніхто не може перевіряти твої речі, читати твої листи. Ніхто не може казати тобі погані слова, принижувати тебе;
  • ти маєш право висловлювати свою точку зору, але вона не повинна ображати інших людей.  
  •  

                Основна ідея роботи з правового виховання дошкільнят - визнання дитини повноцінної і повноправною особистістю: вільної і відповідальної, яка знає свої права і адекватні способи поведінки у випадках їх порушення, що володіє почуттям власної гідності і з повагою відноситься до інших, здатної на власний вибір і з розумінням сприймає думки і переваги оточуючих.

 Мета правового виховання дошкільнят: створення умов для виховання майбутнього громадянина правової держави. Для цього необхідно:

  • допомогти кожній дитині проявити свою індивідуальність, разом з тим показати як унікальність, так і рівність кожної дитини;
  • вчити толерантно спілкуватися один з одним;
  • виховувати вміння мати свою точку зору та з повагою відноситись до думок інших; формувати уявлення про основні потреби дитини (здоров’я, житло, їжа, відпочинок);
  • заохочувати дітей до знань про родинні стосунки, особливості різних народів світу, формування розуміння важливості миру в суспільстві.

Поради батькам з правового виховання дошкільників

Якими діти народжуються – ні від кого не залежить,

але в наших силах зробити їх хорошими

через правильне виховання. 

Плутарх

Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини.

Саме вона має виконувати головне завдання – забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку своїх дітей.Конституційним обов’язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття. Законом України «Про освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей ,створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.                           

Життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад.

Якщо:
•    Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;
•    Дитину висміюють, вона стає замкнутою;
•    Дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;
•    Дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;
•    Дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;
•    Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;
•    Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;
•    Дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;
•    Дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;

•    Дитина росте в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов  у цьому світі. 

  Основна ідея роботи з правового виховання дошкільнят - визнання дитини повноцінної і повноправною особистістю: вільної і відповідальної, яка знає свої права і адекватні способи поведінки у випадках їх порушення, що володіє почуттям власної гідності і з повагою відноситься до інших, здатної на власний вибір і з розумінням сприймає думки і переваги оточуючих.

 Мета правового виховання дошкільнят: створення умов для виховання майбутнього громадянина правової держави. Для цього необхідно:

  • допомогти кожній дитині проявити свою індивідуальність, разом з тим показати як унікальність, так і рівність кожної дитини;
  • вчити толерантно спілкуватися один з одним;
  • виховувати вміння мати свою точку зору та з повагою відноситись до думок інших; формувати уявлення про основні потреби дитини (здоров’я, житло, їжа, відпочинок);
  • заохочувати дітей до знань про родинні стосунки, особливості різних народів світу, формування розуміння важливості миру в суспільстві.

Поради батькам з правового виховання дошкільників

Якими діти народжуються – ні від кого не залежить,

але в наших силах зробити їх хорошими

через правильне виховання. 

Плутарх

Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини.

Саме вона має виконувати головне завдання – забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку своїх дітей.Конституційним обов’язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття. Законом України «Про освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей ,створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.                           

 

Життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад.

Якщо:
•    Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;
•    Дитину висміюють, вона стає замкнутою;
•    Дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;
•    Дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;
•    Дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;
•    Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;
•    Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;
•    Дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;
•    Дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;
•    Дитина росте в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов  у цьому світі

 

Гра в «ізоляцію». Як адаптуватись до режиму «карантин» - поради психолога

У соцмережах часто-густо розповсюджують пости, які викликають паніку або ж сміх. До прикладу, фейки про покарання батьків, чиї діти розгулюватимуть вулицею, чи заражені коронавірусом тропічні фрукти.

Такі новини викликають паніку, а вона, своєю чергою, губить імунітет, зокрема, коштом гормону стресу — кортизолу.

Інформаційне  перевантаження, призводить до стресу та змін у психіці в усіх без винятку вікових категоріях. 

«Беззаперечно, коронавірус кардинально змінив та змінює життя не лише нашої країни. Сучасній людині досить складно перебувати в ізоляції, і це стосується не лише обмеження пересування, соціальних контактів, роботи, відпочинку, хобі. Проте, основним випробуванням є перебування 24 години на добу усіх членів сім’ї разом. Дійсно, карантин може стати серйозною загрозою для деяких внутрішньосімейних стосунків або принаймні для нервової системи 

 У психології існує п'ять стадій прийняття стресової події, які цілком можна застосувати й до прийняття пандемії коронавірусу:

  1. Заперечення, яке фактично рятує психіку від гостроти удару на початку. На кшталт «так це десь там, у китайців», «до нас не дійде».
  2. Злість — маркер болю: несправедливо й боляче, цього не має бути, пошук винних. Чадо протестує та сперечається із дорослими. Усе тому, що в ізоляції діти не можуть жити нормальним, звичним для них життям.
  3. Торг — дії направленні на ухилення від удару (ознайомлення з рекомендаціями МОЗ, симптомами, покупка антисептиків і масок).
  4. Депресія — приходить повне усвідомлення того, що відбувається насправді.
  5. Прийняття — інтенсивність емоцій поступово знижується, з’являється можливість подивитися на світ навколо й спробувати жити по-новому.

«Всі сьогоднішні події — це те, чого раніше з нами не було, чого немає в нашому досвіді. Поряд з виконанням наказів, рекомендацій влади, медиків, щодо гігієни, ізоляції, поведінки, варто звернути увагу і на психологічний аспект карантинних заходів, пов’язаних з коронавірусом, — пише психолог, — Сьогодні батьки мають, як ніколи, багато вільного часу для спілкування з власними дітьми, якого так вкрай катастрофічно не вистачало у звичайному вирі життя».

Втім, для багатьох батьків, крім COVID-19, постала нова «загроза». Це спілкування із власним чадом, організація їхнього дозвілля в 4 стінах та вміння грамотно розкласти свої емоції на полички. Аліна пояснює: «Багато батьків здивовано помічають, що їхні діти виросли й стали «незнайомими». Стають більш помітними для батьків риси характеру, емоції, уподобання, інтереси дитини, які могли бути поза увагою, враховуючи щоденну зайнятість батьків і завантаженість дитини школою, гуртками, домашніми завданнями, спілкуванням з друзями».

Отже, чого не варто робити батькам:

  • різко починати виховувати, або «перевиховувати» своїх дітей. Адже це лише забере багато сил, здоров'я і часу та зіпсує відносини сім’ї в умовах ізоляції;
  • примушувати дітей «використовувати час з користю, не байдикувати», тобто робити те, що здається за потрібне вам. Варто пам’ятати, що завдяки бездіяльності великі ідеї, поховані в несвідомому, отримують шанс проникнути у свідомість;
  • в жодному разі не варто зводити нанівець малечі. «Заспокійливі» висловлювання, на кшталт «Знайшов, про що переживати», «Тебе це взагалі не стосується, йди, пограйся», замінити на «Я розумію, що ти боїшся», «Я бачу, що тобі сумно, я тебе розумію».
  • не варто обговорювати в присутності дітей невтішні сценарії, деталізуючи подробиці.
  • не слід переглядати безкінечно фільми про віруси, хвороби, апокаліпсис, які лише підійматимуть рівень тривоги й страху. Краще подивіться комедію чи мультики з дітьми. А «під фільм» приготувати домашні сухарики або какао з печивом.

«Золоті правила» для батьків:

  • слід пам’ятати, що ізоляція - це стрес як для дорослих, так і для малечі;
  • пояснити, що боятись - це нормально. Страх - емоція, яка дозволяє уберегти людину від життєнебезпечних вчинків. Емоція страху - у парі з інтересом: Надавши дитині інформацію про коронавірус, відповідно до її віку, ви зменшите її страх!
  • щоб подолати негативні емоції, можна зробити мішечок для крику, або ж влаштувати битву подушками.
  • підліткам варто допомогти розібратися в інформації, з якою вони стикаються, навчити визначати факти та фейки.
  • розділити права та обов'язки кожного члена сім'ї на час карантину, незалежно від віку;
  • по можливості організувати звичне для дитини й для себе спілкування, розваги та гуртки в онлайн режимі;
  • сімейна ранкова зарядка допоможе зняти стрес і зменшити паніку;
  • дотримуватись інформаційної дієти — достатньо раз в день подивитися новини. 
  • «Батькам у взаємостосунках між собою потрібно бути більш толерантними одне до одного, намагатися все обговорювати. Якщо партнер вже не витримує напруження, - потрібно дати можливість побути на самоті. Але це має бути взаємно, час для себе потрібно давати обом партнерам. В ситуаціях конфліктів між собою, батькам слід уникати ігнорування, приниження особистості партнера, егоцентризму і використовувати активне слухання, підкреслення значущості партнера. Будьте здоровими! Дотримуйтесь гігієни рук і розуму!»

 Профілактика психологічних травм у дитини

  • Любіть та підтримуйте свою дитину. Гарне ставлення батьків допоможн їй зрозуміти – життя прекрасне.
  • Пам’ятайте, що виховання дитини потребує терпіння, самовіданності та внутрішньої стабільності.
  • Розвивайте своє вміння зі щирим інтересом розпитувати дитину, вислуховувати її.
  • Розширюйте уявлення дитини про людські почуття.
  • Учіть дитину адекватно реагувати на певну подію, вчинок, результат діяльності.
  • Навчайте з оптимізмом ставтися до труднощів, розповідайте, як їх долати.
  • Розвивайте власну силу волі та адекватну вимогливість до себе.
  • Допомагайте дитині повірити в себе та у свої сили.
  • Намагайтеся бути одночасно вимогливим і справедливим.

 

 

  Правила сімейного виховання

 

Створити в родині атмосферу любові й розуміння

  • будьте уважними і чутливими до дитини та її проблем. Задовольняти потребу дитини в емоційній допомозі батьків (зміцнення афективного компонента), оскільки емоційна невлаштованість, поганий настрій блокують прагнення дитини;

  • приділяйте дитині достатньо уваги і часу. Присвячуйте дитині хоча б годину на добу, дарувати їй один з вихідних (проводьте цей день разом — ідіть в парк на атракціони, в зоопарк, просто виїдьте сім’єю на природу тощо);

  • любіть дитину і обов’язково її балуйте. Даруйте дитині час від часу подарунки і влаштовуйте свята, бо діти дошкільного віку найбільше переживають радощі і щастя під час отримання подарунків і свят;

  • ініціюйте спільні справи чи обговорення будь-чого, ведіть у спілкуванні з дитиною. Водночас надавайте їй можливість самостійно опанувати проблемну ситуацію, а не вказуйте, як діяти;

  • висловлюйте дитині свою любов після розв’язання конфлікту, тобто дайте їй зрозуміти, що батьків не влаштовує лише її поведінка, а не сама дитина;

     Позитивний приклад батьків — найкращий спосіб правильного виховання
  • будьте самокритичними, визнавайте недоліки у вихованні, гнучко перебудовуйте свої стосунки з дитиною за потреби;
  • уникайте даремних обіцянок — дані дитині обіцянки слід виконувати;
  • ставте себе на місце дитини, аби відчути, як занижена чи завищена оцінка батьків веде до поганого самопочуття та формування неадекватної самооцінки дитини;
  • зверніться за консультацією до фахівців за негараздів у поведінці чи розвитку дитини;
  • уникайте займенників «завжди» і «ніколи». «Ти завжди думаєш тільки про себе!»; «Ти ніколи не приходиш з вулиці вчасно!». Ці фрази переконують дитину в невмінні поводитися інакше. Ліпше скажіть так: «Інколи я відчуваю, що ти забуваєш про інших»; «Я знаю, що ти позбавишся цієї поганої звички і станеш ввічливим (добрим, люблячим) хлопчиком, що поважає інших»;
  • уникайте звинувачувальних фраз на кшталт: «Ти мені набрид!»; «Навіщо ти знову так зробив!». Натоміть покажіть своє ставлення до вчинку дитини: «Мені неприємно, коли ти так зі мною розмовляєш»; «Мені боляче, коли сусіди скаржаться на тебе» тощо.
                                                     позитивний образ Я
  • зосередьте увагу на правильних вчинках дитини, підкріплюте їх винагородою;
  • виховуйте в дитині впевненість в собі, допомайте виявити сильні риси, властивості і виробити вміння отримувати від цього задоволення. Тобто підтримуйте здатність дитини використовувати власні емоційні сили для досягнення успіху в тих сферах, в яких вона сильна.
  • навчайте дитину вмінню компенсувати все те, що принижує її гідність, щоб вона могла собі сказати: «Можливо, я не найкраще в групі рахую (не усі букви знаю, тощо), зате я дуже гарно співаю»;
  • говоріть про ситуацію чи вчинок дитини, без негативних оцінних суджень стосовно її особистості. Висловлювання не мають містити діагнозу і прогнозу подальшої долі дитини. Обговорюйте лише вчинок і його результат, не принижуйте гідність і не вказуйте на недоліки особистості. Усвідомлення себе залиште самій дитині: «Я люблю тебе, але мені не подобається, коли ти…»;

    

 

 

 

Як боротися з дитячою істерикою
Кожен з батьків коли – небудь обов’язково стикався з цим, не самим приємним моментом з життя дитини – істерикою. Губи затремтіли, на очах з’явилися сльози. почувся несамовитий крик. І потім кілька  хвилин (а іноді й довше) – усе на одній і тій же високій ноті. Таке може вивести з себе  не  тільки ласкаву й люблячу маму, але і вічно незворушного і спокійного тата.                                                          
А якщо істерика трапилася  в людному місці (кафе, магазин, дитячий  майданчик), то ефект збільшується в багато разів. Але давайте не будемо виходити із себе, а замість цього спробуємо розібратися спочатку в причинах такої поведінки дитини.                                                                                      
По – перше, дитина  в більшості випадків не хоче і не вміє чекати. Всі бажання, які у неї з’явилися, їй  хочеться реалізувати негайно. А дуже часто це неможливо. І ми з вами це розуміємо. А от дитина – ні. Вона розуміє тільки те, що рішенням батьків її бажання залишилися невиконаними.                                                    
По – друге, дитина не завжди може  сформулювати те, що їй хочеться. Це особливо характерно для дітей 2-3 років. Звичайно, якщо  дитині хочеться сік чи цукерку, то проблем виникає. Але часто потреби дитини можуть випереджати її розмовні здібності. У результаті батьки не розуміють, чого хоче їхнє чадо, зате чадо розуміє, що йому  знову відмовили. І знову істерика.                              
Ситуацій, в яких  починається істерика може бути дуже і дуже багато, але суть весь час залишається однією і тією ж – бажання дитини не були виконані.Так що ж робити? Кидатися виконувати всі мислимі і немислимі бажання дитини? Цікаво. Навіть у тому випадку, якщо у вас є можливість виконати всі її забаганки, не варто цього робити під тиском істерики. Дитина дуже швидко зрозуміє, що це хороший спосіб управління батьками, і тоді вам доведеться витримувати такі бурхливі прояви , нові бажання ще дуже і дуже довго.
Рекомендації психолога: Як поводити себе під час карантину.

На час карантину, батьки стають для дітей вчителями, вихователями, лікарями і друзями, тож багатьох цікавить питання як поєднати в собі ці всі ролі та знайти вільний час для себе.

Як не втратити контроль над дітьми під час карантину?

Під час карантину, оголюються всі ваші проблеми. Раніше ви могли від них втекти на роботу або хоча б розчинитися у соціумі. Зараз тікати нікуди, оскільки ви у чотирьох стінах.

Дітям не потрібен «контроль», вони природно хочуть бути хорошими та слухняними для своїх батьків. Якщо поведінка дітей виходить з-під контролю, це означає одне – ви десь недопрацювали. Десь втрачений батьківський авторитет, десь порушена ієрархія або дитина не відчуває турботи чи безумовної любові.

 Необхідно прописати план дня для дитини. І у дні повинно бути не лише навчання! Окрім навчання, потрібно виділити час для фізичної активності, вільної гри, спланованих прийомів їжі, для релаксу і для нудьги. Нудьгу я б поставила на перше місце, бо саме у ній народжуються класні ігри, які допомагають дітям адаптуватися до нової реальності.

Діти займають себе самі, якщо. Вони вигадують власні ігри, досліджують світ і взаємодіють з батьками.

Мультики - це готове рішення. Не працює фантазія, дитина не розвивається. Окрім того, дитячий мозок не здатен сприймати 24 кадри за секунду. Тому виділяється гормон, який гальмує роботу мозку, щоб можна було сприймати ці 24 кадри. І при «передозуванні» мультками це гальмування переходить у реальне життя. В цьому випадку розвиток дитини страждає.

“Я дуже рекомендую батькам спробувати пожити 2 тижні без мультиків. Дитина стане значно спокійнішою і навчиться розважати себе сама”, - зауважила Марія Сичинська.

Як компенсувати дітям брак прогулянок?

Брак прогулянок компенсувати складно. Але такі умови диктує реальність. Можна відгородити частину кімнати (можливо, є балкон) для «прогулянок». Спробуйте пограти у таку гру: перевзуватися, переодягатися і виходити на балкон. Тримати певні іграшки лише на «території прогулянок». Це буде певна зміна обстановки.

Прогулянок ніщо не замінить. Але співставивши ризики ми розуміємо, заради чого ми це робимо.

Що не потрібно робити батькам під час карантину?

Точно не потрібно робити вигляд, що нічого не відбувається. Життя змінилось. Спершу треба цю реальність прийняти дорослим. І чим швидше ми усвідомимо, що це не змінити, тим краще.

Діти відчувають нашу тривогу, навіть якщо ми при них не розмовляємо на ці теми і приховуємо, що відбувається. Важливо розуміти, що вони все відчувають і ваше мовчання лише погіршує ситуацію. Зважаючи на вік дитини і на її чутливість треба підібрати слова, щоб пояснити, що відбувається.

Це дуже індивідуально. В першу чергу, треба бачити дитину, щоб розуміти, що вона може витримати, а що – ні. Також вибір тону розмови дуже залежить від того, у якому психічному стані знаходяться батьки, наскільки вони близькі зі своїми дітьми, наскільки діти можуть відкрити своє серце батькам і т.д.

Як уберегти дітей від зараження та пояснити їм, що таке коронавірус?

Зі старшими дітьми можна бути відвертим. Дітям точно не потрібен такий потік інформації, який мають дорослі. Спирайтесь на авторитетні джерела і контролюйте, що читають/дивляться діти. Деяка інформація може їх травмувати.

Малечі варто пояснити, що є такий вірус, який живе на дверних ручках, на підлозі, на руках та інших поверхнях.  “Це ж весело: маска у мами, маска у тата і тобі одягнемо маску. Дивись, які ми схожі!” або “У тебе в руці сидить маленьке сонечко, яке дуже любить купатися. Тому треба купати його довго і з милом. Тоді воно буде щасливим” - найпростіші приклади. Пов’язуйте гру з улюбленими героями ваших дітей, зацікавлюйте їх, грайтеся разом.

 

Порадник для батьків «Чому важливо навчити дитину дякувати»

Висловлюючи вдячність у будь-який спосіб, люди дарують одне одному радість, демонструють повагу й налагоджують дружні взаємини. Щоб діти зростали вдячними, ми — педагоги й батьки — маємо усвідомити цінність цих навичок і привчитися діяти так само. До вашої уваги прості та корисні поради, які будуть до вподоби усім батькам ««Чому важливо навчити дитину дякувати»

 Виховання ввічливості в дитини – досить складний процес. Психологи та педагоги тут одностайні: єдиний дієвий підхід – «модельний», тобто такий, що спирається на модель поведінки дорослих, зокрема батьків і педагогів. Варто уважно контролювати ситуації, в яких, за нормами ввічливості, варто проявити вдячність. Якщо в дитини не зразу, або не завжди виходить подякувати, не варто при сторонніх виявляти неповагу до самої дитини, смикаючи її за руку й вимагати сказати «дякую». Ліпше скористатися формою доброзичливої підказки.

Дитині важко пояснити, що є різні рівні вдячності, адекватні тій чи іншій ситуації. Інакше кажучи, треба знати, за що дякувати і як саме. Позаяк є небезпека виростити дитину, яка має низьку самооцінку, невпевнена в собі.

Варто пам’ятати, що за словами фахівців, діти починають дякувати свідомо лише у 6-7 років. До цього потрібно лише занурювати дитину у відчуття вдячності, ознайомлювати з «правилами». І головне – завжди дякувати дитині за її добрі вчинки.

 

П’ЯТЬ ПОРАД, ЩО ДОПОМОЖУТЬ НАВЧИТИ ДИТИНУ ВДЯЧНОСТІ

 

1. Подавайте добрий приклад.

Діти схильні наслідувати те, що бачать удома. Не забувайте дякувати дітям за допомогу, чоловіку або дружині за смачну вечерю, вчителям за позитивні зміни у ваших дітях, продавцю за доброзичливість.

2. Традиція.

Заведіть у родині традицію щодня за щось дякувати одне одному. Нехай малюк теж знайде щось, за що він вдячний. Так він ще раз насолодиться приємним моментом. До того ж, прояв вдячності піднімає настрій.

3. Допомагайте іншим.

Якщо ви вирішили віддати старі речі в дитячий будинок або старі іграшки у менш забезпечену сім'ю, зробіть це разом із дитиною. Показуйте їй усі сторони життя.

4. Навчіться помічати дрібниці.

Важливо помічати життєві дрібниці. Сьогодні сонячний день, ми годуємо пташок і робимо їм добро.

5. Навчайте бачити цінність не в матеріальному.

Навчити дитину дякувати за цукерку просто. Важче помітити, що тітонька, яку півроку кликали в гості по скайпу, приїхала за 2000 кілометрів, аби побути з малюком. Бабуся не просто зробила подарунок, а спекла смачні пироги, щоб порадувати онука. Пояснюйте цінність часу, проведеного разом, цінність порад тощо.

Пам'ятайте, що завчене «дякую» – це не подяка. Подяка йде від серця. Це прищеплюється з часом і усвідомлюється дитиною, коли вона дорослішає.

 

10 причин чому корисно обійматися:

1. Обійми роблять нас щасливими! Коли ми обіймаємо іншу людину, наші залози в організмі вивільняють відомий вже нам гормон, а він, згідно з науковими дослідженнями, пов’язаний зі «щастям».

2. Обійми лікують від стресу! Знову ж таки, щирі обійми, збільшуючи рівень «гормону щастя», знижують рівень «гормону кортизолу» в організмі. А всі ви знаєте, що високий рівень «гормону кортизолу» призводить до надлишкової ваги і навіть такої хворобі, як діабет.

3. Діти потребують обіймів стільки ж, скільки води та їжі! На думку дослідників Гарвардського університету обійми нормалізують всі фізіологічні процеси в організмі дитини, які необхідні для її розвитку. 

4. Обійми роблять учнів успішними у навчанні! Діти, які отримують підтримку від оточуючих, краще навчаються і стають добрими та чуйними в класі.

5. Обійми покращують будь-яку гру! Вчені Каліфорнійського університету Берклі (англ. University of California, Berkeley) довели, що чим більше між членами команд обіймів один з одним, тим більше шансів у команди на перемогу. 

6. Коли багато обіймів в родини, всі менше хворіють! Фізіологи встановили, що обійми стимулюють вилочкову залозу, а вилочкова залоза є центральним органом імунної системи організму, що в свою чергу регулює вироблення лейкоцитів, які підтримують наше здоров’я.

7. Обійми найкращі допоміжні ліки від хвороб! Дослідники з Університету Ка́рнеги — Ме́ллона (англ. Carnegie Mellon University; CMU) довели, що люди, які під час хвороби отримували більше обіймів, мали менш виражені симптоми цих хвороб і швидше одужували.

8. Обняте серце — це здорове серце! Дослідження Університету Північної Кароліни показали, що щирі обійми спонукають до більшого приливу крові серця, що допомагає знизити частоту серцевих скорочень.

9. Закохана пара, яка часто обіймається — це щаслива пара! Закохані, які відчувають любов своїх партнерів через фізичну прихильність, мають більш високий рівень вже відомого нам «гормону щастя», а тому більше довіряють один одному, а від так — є найщасливішими.

10. Просто, не вимовляючи ні слова, обійми! Нехай хтось знає, що ти дбаєш про нього. За словами Дачера Келтнера, професора психології Каліфорнійського університету, ми ототожнюємо любов з простим людським дотиком. Уявіть собі, скільки любові може бути від великої кількості обіймів. 

Отож, давайте більше обійматися!

 

Нестандартні ігри, які допоможуть розвивати у дітей уяву та фантазію

Якщо говорити про уяву молодших школярів, то варто вказати на тенденцію розвитку даного психічного процесу, що полягає в переходах від репродуктивних його форм до творчої переробки уявлень, від простого їх комбінування до логічно обґрунтованої  побудови нових образів. Розвитку репродуктивної уяви у дітей молодшого шкільного віку слід надавати достатньо уваги. Адже розвиваючи відтворювальну уяву у молодшому шкільному віці можна досягти досить високого рівня розвитку художнього сприймання не лише на актуальному етапі розвитку дитини, а, й на наступних етапах розвитку особистості.

Спочатку розберемо, що таке уява та фантазія. Це види мислення, це вміння подумки уявляти те, чого немає з того, що є в пам’яті. Інакше кажучи, уява – це активний творчий процес створення нового знання (нових ідей) зі старого знання.

Чим відрізняється фантазія від уяви? Якщо уява – це вміння подумки створювати нові ідеї та образи можливих та неможливих об’єктів на підґрунті  реальних знань, то фантазія –  це створення також нових, але нереальних, казкових поки що неможливих ситуацій і  об’єктів, але також на основі реальних знань.

Розрізняють декілька видів уяви:
  • Відтворювальна – це уявлення образів за заздалегідь складеним описом, наприклад під час читання оповідань, віршів нот, креслень, схем. Ще цей вид уяви називають репродуктивним.
  • Творча – це самостійне створення нових образів за власним задумом. Діти це називають «із голови». Саме на цей вид уяви буде націлена наша увага і зусилля з розвитку саме творчої уяви.
Як розвивати у дітей  фантазію та уяву?
  1. Уява будується з реальних елементів, чим багатший досвід, тим багатша уява. Звідси висновок: слід допомагати дитині накопичувати життєвий досвід, образи та знання (ерудиція), якщо ми хочемо, щоб малюк був творчою особистістю.
  2. Почуття, як і думка, рухають творчість. Предмет фантазування впливає на наші почуття і навпаки, наші емоції в момент фантазування впливають на образи які виникають в нашій уяві.
  3. Можна так «сфантазувати» своє майбутнє, що це буде своєрідним керунком на все життя, а можна нафантазувати жахів і надалі боятися робити кроки вперед на зустріч труднощам.
  4. Коли дитина натхненно розповідає переповідає різні казкові чи чарівні розповіді зі своєю участю в них, вона не обманює, в нашому звичному розумінні,  вона творить, придумує, міркує. Їй не важливо реально це чи нереально. І нам це не має бути важливо, має значення інше, головне, що мозок дитини працює і генерує ідеї.
Способи розвитку фантазії та уяви
  1. Сформувати мотивацію.
  2. Переконати, що фантазувати не соромно, а престижно і корисно особисто дитині. Цього малюк поки що не розуміє. Потрібна гра і яскраві емоції. Логіка у дітей ще недостатньо сильна.
  3. Фантазувати має бути цікаво. Тоді, отримуючи задоволення, учень швидше опанує вмінням фантазувати, а потім вмінням уявляти, а потім і раціонально мислити. У дітей дошкільного і молодшого шкільного віку інтерес не до розмірковувань, а до подій.
  4. Закохати учнів в себе (атракція). На «хвилі любові» діти більше довіряють педагогу й охоче слухають його.
  5. Власним прикладом. Малюки копіюють поведінку дорослих. А вчитель є авторитетом для своїх вихованців.
  6. Читати та обговорювати казкові та фантастичні твори.
  7. Стимулювати фантазію запитаннями. Наприклад: «А що ти робив би якби у тебе виросли крила?»
  8. Ставити дітей в ускладнені ситуації. Нехай самі шукають вихід. Наприклад: діти потрапили на безлюдний острів, як вижити?
  9. «Підкидати» вихованцям цікаві сюжети та просити їх складати за ними (сюжетами) розповіді, казки, історії.
  10. Навчити дітей фантазувати та уявляти за певними методами.

Діти молодшого шкільного віку вже мають певний життєвий досвід та знання з різних навчальних предметів: явища та закони природи (що певні предмети тонуть, певні тримаються на воді, рідини текучі і не мають визначеної форми, що всі предмети падають вниз, що є предмети, що горять чи не горять і т.д.). Цих знань цілком достатньо, щоб плідно фантазувати. Потрібно показати школярам засоби ефективного фантазування.

Нижче наведені деякі засоби розвитку фантазії та уяви: 

 

  1. Збільшення – зменшення.
  2. Цей простий метод ми часто спостерігаємо в казках:” Хлопчик-мізинчик”, “Дюймовочка”, “Гулівер”… Збільшувати й зменшувати можна практично все: геометричні розміри, вагу, зріст, гучність, багатство, відстані, швидкості…

Наведемо ігри-бесіди для засвоєння засобу «збільшення-зменшення»

Говорить педагог або хтось із дорослих: «Ось тобі чарівна паличка, вона може збільшити чи зменшити все, що ти хочеш. Що б ти хотів збільшити, а що зменшити?».

  • Хотів би зменшити уроки, а збільшити свій вільний час.
  • Хотів би зменшити домашні завдання.
  • Хотів би збільшити цукерки до розміру холодильника, щоб можна було відламувати великі шматки.
  • Хочу збільшити краплі дощу до розмірів м’яча.
  • Нехай руки тимчасово стануть такими довгими, щоб можна було не встаючи з-за столу увімкнути телевізор, чи взяти з холодильника, щось смачненьке…
  • Якщо дерева в лісі зменшаться до розмірів трави, а трава – до розмірів сірника, тоді легше буде шукати гриби та ягоди.
Гра «Добре-погано»

Педагог пропонує дитині проаналізувати, що позитивне, а що негативне ми отримаємо, якщо будемо щось збільшувати або зменшувати. Тут важливо запитати, кому буде від цього добре, а кому ні (згадаємо ситуацію про зменшення дерев в лісі: постраждають звірі).

  • Що буде коли твій зріст зменшиться/збільшиться в 10 разів?
  • Що в цьому позитивного? Що негативного?
  • Кому це буде зручно? Кому ні?

Такі ігри гарно проводити на уроках ознайомлення з навколишнім світом. 

Гра «Камінь»

Він світиться, завжди теплий, лікує від хвороб, надає безсмертя, виконує бажання і т.д.

Діти по черзі передають один одному камінчик і наділяють його різними властивостями. Після закінчення гри кожна дитина має згадати яка властивість дісталась їй від чарівного камінця.

Отже, використовуючи ці засоби, можна досить швидко і продуктивно розвивати уяву та фантазію вихованців, урізноманітнити уроки, зробити їх цікавими та захопливими.

 

Консультація для батьків "Про користь чарівної казки"

Значення казок у вихованні дітей важко переоцінити. Накопичуючи у собі мудрість колишніх поколінь, вони мають справді чарівну силу: навчальну, розвивальну, творчу. Варто відзначити, що казки впливають на формування мислення дитини, на її поведінку протягом усього дитинства з перших днів життя.

 

 

 

  


Новини


3 трав. 2024
Підготовка до ВЕЛИКОДНЯ
Продовжуємо готуватись з дітьми до свята Великдень,розписуємо писанки різними способами.

1 трав. 2024
Підготовка до ВЕЛИКОДНЯ
Вже скоро прийде світле та дивовижне свято Великдень

29 квіт. 2024
Міжнародний день танцю!
29 квітня - Міжнародний день танцю!

Всі новини